Сайт, а особливо посилання з нього, станом на початок 2000-х років.

Бабин яр

Погляд із космосу.   Спорт. карта.   Пам'яті Миколи Харито. Бабин Яр, Бабин Яр... Стаття з районної київської газети- щомісячника «Київ Шевченківський» N 8 (150) за вересень 2001 року. Сергій Карамаш - історик, який багато років співпрацює з редакцією «Києва Шевченківського». Він автор сотень публікацій у різних виданнях, численних радіопередач, а також декількох книг. Сергій Юрійович є членом Всеукраїнського громадського комітету «Бабин Яр»; комітет готує книгу, до якої увійдуть і дослідження Сергія Карамаша - його архівні пошуки і знахідки, що втілилися в екскурсію пам'ятними місцями Бабиного Яру. Пан Сергій постійно виступає з лекціями про трагічні події, пов'язані зі знищенням мирних людей садистськими командами поліцейського полку «Південь» та зондеркомандою 4 А, сам проводить екскурсії. Поданий матеріал є лише невеликою частиною досліджень, які автор підготував до своєї книги. «В землі не скрилось, тліном не взялось Витке і ніжне золото волось, Блищить на мокрій твані крутоярів Розбите скло старечих окулярів, І дотліває, кинутий набік, Закровлений дитячий черевик» Микола Бажан Після Другої світової війни ця назва київських відрогів і ярів стала синонімом величезної людської трагедії. Саме тут, у нашому районі, під час фашистської окупації, здійснювалася акція знищення мирного населення України, серед яких перша кров була пролита стариків, жінок і дітлахів народу ромів. А потім почався геноцид по відношенню до єврейського населення Києва. За архівними джерелами, в тому числі і німецькими, за два дні розстрілів у Бабиному Яру було страчено 33771 єврея. І методично фашистська м'ясорубка нищила все нові і нові людські життя, де у єдиній братерській могилі полягли українці, росіяни, поляки, угорці, чехи... Тут були знищені голови районних управ нашого міста: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чеверда, інженер Романов, професор Лазоренко - директор Київського медінституту, представники громадських організацій Києва: Іван Рогач — головний редактор газети Українське слово, Ганна Рогач, Іван Ірлявський (Рошко), інші українські письменники і поети, яких об'єднала у Спілку Олена Теліга. Є версія, що сама вона покінчила життя самогубством у гестапівських лабетах, про цей факт зазначено в опублікованих матеріалах тогочасного Голови Київської міської управи. Тіло її, ймовірно, кинуто в Дніпро. 1942 року у гестапівських мурах та у Яру загинули діячі української культури: Іван Кошик, Василь Кобрин, Юрій Ігнатенко, Роман Біда, Петро Олійник, Ярослав Оршан-Чемеринський — редактор націоналістичної служби преси, інженер Сиченко, Голова ВУКО Спілки Перевертун, проректор Київського політехнічного інституту Теодосій Чередниченко, Голова Київської облспоживспілки Бондаренко з дружиною і дітьми. А провідник ОУН Домазар-Діброва, закатований, на стіні камери у Лук'янівській в'язниці власною кров'ю написав: «Спливаю кров'ю — не зраджу тайни друзів!» Скоріш за все, тіло його також вивезено до Бабиного Яру. Підкреслюю, що у цьому трагічному і зловісному місці розстріляно 621 особу - членів ОУН, а також Голову Києва В.П.Багазія, який рятував від голоду немічних старих і хворих діячів української культури, архіви та книги з бібліотек Києва. Неподалік цих місць розстріляли і кількох футболістів (1, 2, 3). У самому Яру знищили декількох священнослужителів і монахинь, серед яких Архімандрит Вишняков, протоієрей Павло. До Бабиного Яру постійно курсували «душогубки» - спеціальні машини, обладнані так, щоб спрацьовані бензинові випари потрапляли до кузова, у якому перебували люди. За кілька хвилин руху машини у кузові залишалися бездиханні тіла... У 1943 році чотири рази на тиждень ця машина прибувала до Яру... У Державному архіві м. Києва збереглося власноручне свідчення-оригінал одного з киян, який перебував у концтаборі «Сирець», що розташовувався поруч з Бабиним Яром, інженера Попенка Григорія Олексійовича, який працював до війни в автомобільному технікумі. Його арештувало СД (гестапо), і він описав подробиці подій у таборі і Яру. Документ, який я тримав у руках, це відкритий біль і нерв очевидця, який докладно описав табір і те, як він з двома друзями- полоненими змогли втекти у німецькому автомобілі. У книзі я подаю його повністю* а тут зазначу, що автор описав садистські знущання над полоненими у таборі і про відлуння розстрілів Бабиного Яру. Полонених знищували щодня, всі знали, що кожного очікує смерть. Втеча Попенка з друзями коштувала табору смерті кожного десятого... Перед визволенням Києва від окупантів 300 полонених у кайданах під керівництвом нацистів працювали по відкопуванню трупів у Яру для спалення їх у печах, які також було споруджено у Яру з надгробків та огорож єврейського кладовища. Попіл від спалених людей відправляли залізницею як добрива для підвищення врожайності полів Фатерлянду... Нині відкриваються німецькі і кадебістські архіви. В них зазначено, що у грудні 1942 року у таборі «Сирець» перебувало 2 тис. осіб. У ЦДАВО України зафіксовано, що на 1943 рік у місті існував етапний тюремний табір, у якому перебувало 2923 осіб. За архівними документами, які я досліджував і віднайшов, табори смерті діяли у Києві на Мишоловці та на деревообробному комбінаті. Найбільший табір діяв у Дарниці; у Держархіві м. Києва збереглися неповні списки померлих полонених, які там перебували. Більш повні дані зберігає нині Державний архів Київської області, у якому нині зберігаються документи і про остарбайтерів з області: вивезених насильницьки людей на примусові роботи до Німеччини. За німецькими архівними документами, Дарницький табір іменувався шталагом №339, у якому в лютому 1942 року перебувало 8,3 тис. осіб, у червні - 5,5 тис., у жовтні - 14,3 тис., у грудні - 10,2 тис. У 1943 році його передислокували до Бердичева, а до того фашистські нелюди знищили 11 тис. полонених. Цифрові дані загиблих осіб за публікаціями радянських пропагандистських видань дуже перебільшені. Вони не підтверджуються документами, пошук яких постійно триває. Зазначу, що поруч із Бабиним Яром існували перед війною табори Червоної армії, полігон, де катували і знищували без суду і слідства тисячі невинних людей. А у Биківні також НКВС мало територію у 5 га для власних потреб, що фактично стало зоною кладовищ закатованих сталінщиною. До речі, саме мені свого часу пощастило відшукати цей документ у фонді Київської міської Ради і остаточно підтвердити документально, що Биківня - це Бабин Яр радянського режиму. Стосовно Бабиного Яру, то за нашими підрахунками, які базуються на аналізі найновіших досліджень і джерел архівів, тут загинуло близько 100 тисяч чоловік, більшість із яких українці, росіяни та представники інших національностей, а також, у тому числі, близько 40 тисяч євреїв. Основна їх кількість була знищена тільки за два дні у вересні 1941 року. А відроги Яру підірвані і вирівняні за часів окупації. Ці роботи виконували полонені з Сирецького концтабору. За свідченням учасників і керівників розстрілів, кожного дня по 8-10 перехожих киян систематично розстрілювали за порушення комендантської години, повідомляючи до Берліна, що це - партизани... Зазначу, що у Бабиному Яру повинна бути зведена капличка, проект якої розроблений архітектором Василем Бачинським. У Яру встановили пам'ятник загиблим дітям. Хочеться сподіватися, що на місці символічної страти українських письменників і націоналістів, героїв- борців з німецько- фашистською тиранією, якими були Н. Винників, К. Гупало та інші, про яких я вже розповідав, буде споруджено гідний обеліск. Ведучи екскурсії Бабиним Яром, поблизу «Мінори» я розповідаю про долю М.Пронічевої, зачитую її спогади очевидця, її документальні свідчення. Поруч із багатофігурною композицією величного пам'ятника, що символізує біль і страждання тих, хто потрапив у фатальну когорту, - бути над прірвою Яру у страшні часи 1941-1943 років, - використовую спогади сторожа Лук'янівського кладовища Луценка, інші архівні джерела. Поблизу хреста українським письменникам лунають вірші Олени Теліги... Через газету «Київ Шевченківський» хотів би подякувати Президентові Єврейської Ради України та фонду «Пам'ять Бабиного Яру» Іллі Левітасу за величезну роботу в напрямку ведення пошукової діяльності біографій загиблих у Яру людей, його велику громадсько- пропагандистську та видавничу діяльність. Книги Іллі Михайловича слугують нашій історії і пам'яті. Ми вдячні йому за увагу і до нашого архіву - нашій бібліотеці він подарував свої книги, бажаємо йому здоров'я і наснаги у його благородній справі. Хочу відзначити і велику організаторську роботу Олександра Кучерука - директора бібліотеки ім.О.Ольжича, Голову Всеукраїнського комітету «Бабин Яр», який об'єднав сили істориків нашого міста і України з проблеми пошуку документів, досконалого вивчення фактів, що відразу змінило підходи до суто пропагандистських публікацій і розвінчало ряд міфів, вигадок або фальсифікацій. Всім членам Комітету - моїм друзям, фахівцям-історикам, громадським діячам, які вивчають тему геноциду Бабиного Яру, бажаю здоров'я, щастя, плідних наукових робіт. Кожного року у вересні до пам'ятників у Бабиному Яру лягають вінки і свіжі квіти. Сюди приходять пом'янути близьких і далеких родичів, приїздять з різних куточків світу. І ми нині вклоняємося їм, щоб ще раз згадати страхіття жорстокої війни, свавілля і більшовицького, і фашистського режимів. Це нас надихає на дії - не допустити повторення цієї катастрофи, стояти на варті миру. Підтримаймо ж рішення міського голови О. Омельченка про створення нового пам'ятного знаку жертвам Сирецького табору та облаштування музею. Сергій КАРАМАШ, т. (044) 440-9480.

КАРАМАШ СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ - старший науковий співробітник відділу інформації та використання документів Державного архіву м. Києва. Наукові інтереси: історія міста Києва від найдавніших часів до сьогодення; історія установ, учбових закладів, підприємств, історичне краєзнавство, документознавство, києвознавство. Видатні постаті вчених, діячів культури і мистецтва і Київ. Популяризатор архівної справи, документознавства, автор бл. 400 наукових і науково-популярних публікацій про свої власні архівні знахідки і розробки, про історію України і Києва з часів Магдебургії. Член Правління Спілки архівістів України, Київської міської і Шевченківської районної організації УТОПІКу, ради Державного Лук'янівського Історико-меморіального заповідника, Всеукраїнського громадського комітету "Бабин Яр", Президент Клубу любителів старовини та документальної історії міста -"Скарбниця документальної пам'яті" при Державному архіві м. Києва. На радіостанції "Голос Києва" у авторській програмі журналіста Віктора Ісакова "Варіації на міські теми" веде історичну і культурологічну сторінку "З підвальних архівів", у якій пропагуються архівні джерела, вивірені історичні факти, нові історико-архівні видання, цікаві постаті видатних людей, тощо, пов'язаних з історією чи архівами Києва. У співавторстві з архівістом Зінкевичем О.А. здійснено сенсаційну знахідку та публікацію - про кавказькі війни, які вела Росія у Чечні в 1830-60-ті роки. Віднайдено документи, які вперше засвідчили перебування в Києві уславленої співачки і актриси Міліци Коріус. Карамаш С.Ю. веде широку публікаційну діяльність у багатьох наукових і науково-популярних виданнях Києва і України. Як дослідник-першовідкривач Карамаш С.Ю. віднайшов у архіві унікальний документ - автограф славетного О.М.Островського - класика російської літератури, драматурга, Ця знахідка увійшла до 12-го тому повного зібрання творів письменника. Віднайдені документи про уславлених Київських меценатів батька і сина Зайцевих. Здійснені перші публікації розсекречених архівів про діяльність Єврейських громадських організацій у Києві, про жахливу Куренівську катастрофу 13 березня 1961 року. Написана книга про трагедію Бабиного Яру - плідна наробка багаторічної праці науковця, як збирача документів і фактів періоду окупації Києва фашистами. Багато років він проводить екскурсії стежками і меморіалами Бабиного Яру. Саме за публікаціями дослідника вперше були оприлюднені матеріали про нищення військовополонених - наших співвітчизників у німецькому таборі Цайтхайн, які зберігає архів. Карамаш С.Ю. віднайшов рішення Київської міськрада про відвод земельної ділянки у 5 га для знищення людей у Биківні органами НКВС. За матеріалами праці у Державному архіві СБУ та інших центральних архівах України ним опубліковані матеріали про керівників Києва з кін. ХІХ-поч. XXI ст., що є складовою частиною його нової книги, що готується. Значна кількість матеріалу про репресїї за радянщини і про знищення діячів-керівників опубліковано вперше. У співавторстві з к.і.н. С.І.Вировим надруковано декілька розгорнутих статей про ректорів і професорів Національного технічного університету КПІ, імена яких були майже забуті. Нині на території НТУ-КПІ цим людям встановлено пам'ятники. Карамаш С.Ю. є автором тематичного огляду документів архівного фонду "Київський будівельний комітет", співавтором-укладачем путівника по Державному архіву м. Києва, виданого 1989 р., тематичного покажчика до 1500-річчя Києва, збірок "Із історії КПІ" т. ІІ, "Дружба і співробітництво республік у післявоєнний період 1945-80" (не видані), шести книг, деякі з них - у співавторстві, архівознавчого популярного дослідження "Отто Шмідт у Києві", К., Орбіта, 1998, та ін. У творчому доробку вченого неопубліковані книги, які знаходяться у видавництвах: "Давня земля - давня історія гімназії N 56", з історії монастирів Києва, путівники з історії районів міста, книги про Івана Франка спільно з М.А. Климась, про Лесю Українку спільно з А.Г.Дибою та ін. Як архівіст Карамаш С.Ю. сприяв поповненню особових фондів Держархіву м. Києва професора А.Ф. Трубайчука, доктора фізико-математичних наук В.О. Добровольського, доктора історичних наук М.М. Лисенка, архівіста-некрополезнавця Л.А. Проценко, доктора фізико-математичних наук С.М. Усатого та ін. Наводиться вибірковий перелік деяких праць автора за останній період його роботи, а також література про С.Ю. Карамаша як історика і дослідника історії Києва. Праці: Маловідомі документи до біографії М.В.Лисенка, - Архіви України, № 1, 1984, с.62-63; Залишається прекрасне (документи про О.П.Довженка), - Літературна Україна, 13 вересня 1984; Документи розповідають (150-річчя Київського університету), -Київський університет, 14 вересня 1984; Цікавий документ (автограф А.П.Чехова), - там само, 11 січня 1985; Автограф маршала (про І.С.Конєва), - Ударник, 5 апреля 1985; Адрес з акварельним портретом (про О.К.Антонова), - Арсеналець, 18 лютого 1986; Память жизни (документи про Ю.О.Гагаріна), - Ударник, 4 квітня 1986; Ювілей телефонної мережі, - Київський взуттьовик, 16 квітня 1986; Щасливі роки (В.С.Косенко), -Літературна Україна, 27 листопада 1986; Нове про В.Д.Бонч-Бруєвича як пропагандиста архівної справи, - Архіви України, № 1, 1987, с.68; Корольов і Київ, - Київський взуттьовик, 8 квітня 1987; "Я лише сію, збирати прийдуть інші..." (перший фотопередрук атестату А.Ахматової), - Прапор комунізму, 3 серпня 1989; Людина, співачка, педагог (МЕ.Тессейр), - там само, 3 серпня 1989; "Государственный архив города Киева. Путеводитель", - К., 1989, 212 с. (укладач); Нові документи сім'ї Шмідтів з фондів Держархіву м.Києва, - Архіви України, № 6, 1989, с. 74; Юрій Смолич: "Я любив Київ", -Київський вісник, 26 липня 1990; Початок долі (Г.Пустовійт), - там само, 14 серпня 1990; Київські адреси Лесі Українки, - Хрещатик, 27 лютого 1991; Збереження безцінного Скарбу (Л. Українка та її документальна спадщина), - Арсеналець, 21 березня 1991; Архіви про метро, - Київський будівельник, 16 квітня 1991; Документи у воду (проблеми архівосховища Держархіву м.Києва), - Старожитності, № 5, 1992; Творчі єднання: Київ -США (125 років оперному театру), - Київський будівельник, 12 листопада 1992; у співавторстві з Вировим С. Діяльність Центрального робітничого кооперативу "Сорабкоп" м.Києва в роки нової економічної політики, - у кн. "Сторінки політичної історії", вип. 3, К., 1992, с.2-11; у співавторстві з Вировим С. і Подобєдом А. Теодор Ернст (про знищення видатного киянина), - Київський університет, 12 січня 1993; Мате і Україна, -Старожитності, двотижневик, річник 4, ч. 1 (37), 1993, с. 21-22; Телеграммы стали документами (перша публікація документів РОЕО з фондів Держархіву м.Києва), -Эйникайт, № 1(12), 1993; разом з Вировим С. Іван Огієнко у Києві, - Київський вісник, 27 лютого 1993; Звіринці у Києві, - Хрещатик, 23 квітня 1993; Солунські брати, - Київський будівельник, 13 травня 1993; А починалося все із п'яти десятин землі... (85-річчя київського зоопарку), - Хрещатик, 26 травня 1993; Музейний шедевр (про музей медицини), - там само, 24 червня 1993; Принцеса Олена та Київська консерваторія, - там само, 14 грудня 1993; Іван Багряний у Києві, - там само, 15 січня 1994; Причиной трагедии стал всесоюзный рекорд (рассекречены архивы Куреневской катастрофы), -Киевские ведомости, - 10 сентября 1994; "Пти-Шампань" из Полтави, - Приватна справа, 6-12 листопада 1994; "Мой вечный Киев я не забываю" (Сергій Лифар), - Київський університет, № 6 квітень 1995; Благодійна діяльність лікаря Г.Биховського, - Агапіт, № 4, 1996, с. 57-61; Місто Київ: вулиця Володимирська, - Історія в школі, № 1, липень-серпень 1996, с. 45-46; З життя видатного співвітчизника (М.Грушевський), - Магістраль, 27 вересня 1996; Життя заради благочестя (П.Могила), - Граффити, № 1 (7), 1997; Дві битви під Лоєвом, - Історія в школі, № 1-2 (4), 1997, с. 39-40; Путь "Геховера" (нові розсекречені архівні джерела), - Еврейские вести, № 11-12, июнь, 1997; Автор "мертвої" петлі (П.М.Нестеров), - Київ Шевченківський, спецвипуск газ. Пробудження, № 5 (100), липень 1997; у співавторстві з Волкотруб Анною. "І злитися знову зі своїм народом...", -Хрещатик, 19 липня 1997; Олена Теліга у Києві, - Київ Шевченківський - Пробудження, № 6, серпень 1997; у співавторстві з Волкотруб Анною. Дочка і батько, - Магістраль, 26 вересня 1997; Київському музичному училищу їм. Р.Глієра - 130 !, - Хрещатик, 20 січня 1998; "Отто Шмідт у Києві", - К., 1998, 36 с.; Першопочатки Київського телецентру, -Винахідник і раціоналізатор, № 5-6, 1998, с. 2-3; Останній притулок Василя Вишиваного, -Україна, № 2, 1999, с. 51; разом з Ляхоцьким Володимиром. Історія Магдебурзького права в документах: київські сторінки, - Пам'ять століть, № 2, 1999, с. 80-111; разом з Зінкевичем Олександром. Історія свідчить і звинувачує (документи архіву про нищення Чечні під час кавказької війни 1830-х - 50-х рр.), - Україна, № 3, 1999, с. 35; "Архівні розвідки" Дмитра Малакова, - Архіви України, № 1-6, 1999, с. 152-153; разом з Вировим С. М.Ф.Кащенко - науковець-медик, - Агапіт, № 11, 1999, с. 34-37; спільно з Дибою Аллою. Документи про Максима Мережинського - лікаря і порадника Лесі Українки у фондах Державного архіву м.Києва, - у зб. Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. 1. Архів і особа, - К., 1999, с. 163-166; Діяльність спілки архівістів України у засобах масової інформації, - Архівіст. Вісник САУ, № 1 (4), 1999, с. 32-33; Шевченківська районна м.Києва організація УТОПІК у контексті пам'яткоохоронної роботи (нарис історії та діяльності), - там само, с. 50-59; Таємниця п'єси "За двома зайцями", - Україна, № 3, 2000, с. 43; Документальна скарбниця історії (про Держархів м.Києва) - Поділ і ми, № 7-8, 2000, с. 37-38; У Державному архіві м.Києва (про відкриття постійнодіючої фотодокументальної виставки з історії Києва), - Архівіст. Вісник САУ, № 2 (5), - К., 2000, с. 10-12; Засоби масової інформації - в архівну справу, - там само, с. 15-18; у співавторстві. Патріотка України пішла з життя у вічність (про Л.А.Проценко), - Вісник. Загальнодержавний бюлетень УТОПІКу, № 2 (6), 2000, с. 121-122; І буклет і вулиця, - Столиця, 23-29 березня 2001; Вічний слід на землі (П.Ф.Альошин), - Київський будівельник, 26 квітня 2001; Новий буклет, - там само; разом з Дибою Аллою. Лікар Максим Мережинський - друг Лесі Українки, - там само; Історична довідка про створення Подільського району, - Поділ і ми, № 4-5, 2001, с. 3; Керівники Києва (архіви про міських голів та голів міськради і мерів), -там само, с. 18-31; Проблеми Подолу у протоколах Київської міської думи, - там само, с. 62; Розстріляні у Києві (про родину Крушельницьких), - Літературна Україна, 14 червня 2001; Видатний вчений (100-річчя І.Т.Твеця), - Київський будівельник, 21 червня 2001; Архіви і історія водогону, - там само; Вшановуємо Вікентія Беретті, там само, 9 серпня 2001; Кавалер ордена Святої Анни, - Президентський вісник, № 31-32, 9 серпня 2001; Ігор Сікорський у Києві, - Київський будівельник, 23 серпня 2001; Отто Шмідт і Київ, -Історичний календар, - К., 2001, с. 384-385; Бабин Яр: архіви й документи, - Київ Шевченківський, № 8 (150), вересень 2001. Література: Самойленко Н. Неизвестное письмо классика. Рукой драматурга Островского, -Неделя, 5-11 ноября, № 45, 1979, с. 4; Островский А.Н. Полное собрание сочинений в 12 томах, Т-12, М., 1980, с. 282; Стешенкова Т. (про відкриття літмеморкабінету П.Панча у ЦДАМЛМ України), - Літературна Україна, 19 червня 1981 (фото); Гребенюк Н.М. Використання документів у Державному архіві м.Києва в роки десятої п'ятирічки, -Архіви України, № 6, 1981, с. 40-41; Підбиття підсумків роботи архівних установ по підготовці до відзначення 1500-річчя Києва та відкриття виставки "Історія Києва в документах", - Архіви України, № 3, 1982, с. 6; Збори працівників архівних установ м.Києва, - Архіви України, № 3, 1984, с. 9 (фото); Архіви України. Систематичний покажчик 1971-1987, К., 1988, с. 82, 146, 165; Губарев В. Почему я хочу лететь в космос, -Правда, 21 июня 1989; Праведник Мария. Хобби семейства Зайцевых - строительство больниц, - Киевские ведомости, 28 ноября 1992; Чи знаєте ви своє місто? - Арсеналець, 9 липня 1992; Сердечна подяка, - Арсеналець, 6 травня 1993; Фещенко Олена. Палітра, -Хрещатик, 11 листопада 1993; Щиро дякуємо, - Київський будівельник, 8 червня 1995; День журналіста, - Київський університет, № 8-9, червень 1995; Щиро дякуємо, -Київський будівельник, 29 травня 1997; Анотований покажчик публікацій журналу Архіви України за 1988-1995 рр. , К., 1997, с 56, 123, 145; Ходоровський Михайло. Доба Антоновича (про виступ С.Карамаша на вечорі пам'яті історика у ЦДАМЛМ України), - Літературна Україна, 16 квітня 1998; Відбувся поминальний день, - (пам'яті В.В.Пухальського), - Київський будівельник, 17 квітня 1998; Галайба Василь. Як починався Виноградар, - Київ Шевченківський, № 4 (120), квітень 1999; Кальницкий Михаил. Теперь о старой Лукьяновке мы будем знать больше, - Киевские ведомости, 25 мая 1998; Артеменко Олександр. Про людину легендарної долі (про книгу С.Карамаша "Отто Шмідт у Києві"), - Хрещатик, 26 травня 1998; Богдан Олександр. Визначний математик, дослідник (про нову книгу С.Карамаша), - Магістраль, 12 червня 1998; Івахненко А. Його перша книга, - Київський будівельник, 16 червня 1998; Пасльон Ю. Книга, написана на основі архіву університету, - Київський університет, червень 1998; Богдан Олександр. Презентація нової книги (про книгу С.Карамаша "Отто Шмідт у Києві"), - Київ Шевченківський, № 6, червень 1998; Константинов В.О. Ректори КПІ, -К.,1998, с. 97; Герейло Василь. Сім'я, родина, Україна, - Урядовий кур'єр, 22 серпня 1998; Ходоровський Михайло. Вечір пам'яті Володимира Антоновича, - Студії з архівної справи та документознавства, Том З, К., 1998, с. 193; Ходоровський М.Д. У ЦДАМЛМ України, - Архіви України, № 1-6, 1998, с. 161; Колесник Катерина. Сторінки історії. Любі читачі (подяка С.Карамашу за доповнення щодо викладу статті авторки про Конотопську битву), - Київ Шевченківський, жовтень, 1998; Галайба Василь. Лікарня, інститут, училище, ринок... Хроніка 2000. Український культурологічний альманах, Вип. 21-22, К., 1998, с. 110; Івахненко Анатолій. Відбувся 3-й з'їзд Спілки Архівістів України, - Київський будівельник, 4 березня 1999; Прись Тетяна. Третій з'їзд САУ: нові завдання, перспектива, реалії, - Архівіст. Вісник САУ, вип. 1 (4), 1999, с. 7; Список членів правління Спілки архівістів України, там само, с.9; Кульчицький Станіслав. Спілка архівістів України між другим і третім з'їздом, - там само, с. 26; Мединський Юрій, Карамаш Сергій. Батько української літератури (про доповідь С.Карамаша у бібліотеці ім. Котляревського), - Київ Шевченківський, № 9 (125), вересень 1999 (фото); Це братське кладовище близь залізничної платформи Сирець влаштували німецькі військовополонені, на початку літа 1944 р. звільняючи від німецьких могил Пушкінський парк. Німці також забудували добротними будиночками вул. Щусєва. Збірник на пошану Людмили Андріївни Проценко (упорядник Томазов В.В.), - К., 2000, с. 35, 36, 37; Герейло Василь. Сім'я, родина, Україна в кн. І мить доби, і крок історії, - К., 2000, с. 141; Сергієнко Юрій. Книга корисна і пізнавальна, - Київський будівельник, 18 лютого 2000; Рудник Вадим. Киевлянка из "Большого вальса" (про життя Міліци Корьюс, знайдених С.Карамашем унікальних документах про неї), - Независимость, 10 марта 2000; Богдан Олександр. Вшанування академіка М.Ф.Кащенка, - Київський будівельник, 30 червня 2000; Він же, Пам'яті академіка Кащенка, - Київ Шевченківський, № 8 (137), червень 2000; Мащенко Іван. Три київські теледоми, - Говорить і показує Україна, 8 лютого 2001, с. 3; Віталій Ковалинський: будівельник, журналіст, історик. Бібліографічний покажчик, К., 2001, с. 51, 57, 61; Вакулишин Сергій. 1913 рік у Києві. Короткий енциклопедичний довідник, - Київ, № 3-4, 2001, с. 152; Висловлюємо подяку, - Київський будівельник, 25 жовтня 2001 (фото).

Приблизно 1957 року дядечко привіз мене малого з батьком до скромного Диснейленду сталінських часів - дитячої залізниці, біля якої мав споруджуватись наш будинок. Від 40-х років донині збереглись польова дорога у парку та кілька великих старих тополь наприкінці вулиці Дорогожицької, повз які колись, на моїх очах, їхали возами по піщаній дорозі босоногі селяни з Лук'янівського базару. Нині звідси до Хрещатика чверть години на метро, а коні біля гамірної станції "Дорогожичі" і сьогодні чекають бажаючих покататись - саме перед пам'ятником загиблим дітям. Ми туди переїхали наприкінці бурхливого 1961-го року. На місці нинішнього монумента було болітце, а на найближчому перехресті незабаром постала літня пивничка. Лише в 90-х роках я взнав, що це місце, як і відчувалось, дійсно - нехороше: проти наших вікон постав пам'ятник жертвам Сирецького концтабору. До речі, тоді у дядька був Москвич-401, із запасним колесом поверх багажника. Десь 1968-го року я вгледів у сусідньому сирецькому дворі його прототип - довоєнний німецький Опель-Олімпія. Звісно, походження наших досягнень прийнято було замовчувати - як іноземне, так і вітчизняне; всим ми мусили завдячувати виключно геніальності керівництва.

То були часи Холодної війни і гонки озброєнь. Людство ледве оговталось від Карібської ракетної кризи, що ледь не призвела до атомної війни, як 12 квітня 1961 року відбувся тріумфальний, перший в історії орбітальний політ Юрія Гагаріна. А ще в тому ж році всю планету ледь не спалили вибухом гігантської водневої бомби на Новій Землі. Наскільки близько тоді були ми всі до кінця світу видно хоча б з того, що невдовзі лідери обох наддержав були брутально усунуті від влади: Хрущов виштурханий на пенсію, а Кеннеді загадково застрелений. Подібно до легендарної Атлантиди, Україна найширше відома своїми катастрофами і втратами, як наприклад Чорнобилем та голодомором 1933 року. Призабута ще одна руїна, яка сталася за гетьмансько-німецької влади улітку 1919 р.: гігантський вибух артилерійських складів у Звіринецькому форті, за яким звично ввижається безжальна рука Москви.