Бібліотеки - основа культури

Бібліотека української літератури

Бібліотека Максима Мошкова. Джерело. Бібліотека світової літератури. Бібліотека українського літпорталу.

azh.com.ua. Книжник-ревю. Книжковий огляд.

Всесвіт. Кальварія. Гоголівська академія. Літературний форум.

Ї. Потяг 76. Львівська Інтернет Ініціатива.

Бібліотека Сергія Дацюка. Економiчна бiблiотека.

Джаз!!! Новини музики. Молоде радіо. Гомін. Архів Китастого. Архів платівки.

UkrArt - наше все. Театральний центр ім. Леся Курбаса.

Библиотека Максима Мошкова, Либрусек, FictionBook.lib, Электронные книжные полки Вадима Ершова, Самодеятельная поэия, Михаил Жванецкий (1, 2), Игорь Иртеньев, (+) Виктор Пелевин, Михаил Веллер, Владимир Кунин, Евгений Козловский, Леонид Каганов, Фатех Вергасов, Антуан де Сент-Экзюпери, Шарль де Костер.

Наука и жизнь, Знание-сила, Природа, Компьютерра, Мембрана, Квант.

Многие коллекции Эрмитажа и других музеев мира экспонируют вывезенные сокровища украинской истории.

Польский Інститут у Києві.   Чеський центр.   Гете-інститут в Києві.   Французький інститут в Україні.   Британська Рада в Україні.   Посольство Індії в Києві.   Український Центр при Унiверситетi Пiвнiчного Лондону.

UNESCO. Представництво ЄК. Cultural policies in Europe. European Cultural Foundation. Проекты ЕК по поддержке культуры в России.

Країни світу, Kultura i sztuka Polski, Belarus, Slovakia, Moldova, Deuchland, Austria, Sweden, Lithuania, Latvia, Estonia, Finland, Bulgary, Hungary, Grece, Turkie, Китай.

Чому я заокруглюю вік української цивілізації до 1000 років? Наголошую: не вважаю це тисячоліття ні першим, ні, дасть Бог, останнім. Бо саме від початку другого тисячоліття по різдву Христовому дійшли до нас, не перериваючись, традиції будівництва, писемності, книговидання й релігії. Те, що було раніше - забуте й занедбане. Але як приємно торкнутись спадщини хоча б лиш столітньої давності!

Між тим, варто було лиш трохи оговтатись від братніх обіймів ідеології Третього Риму, як у вічі одна за одною стали впадати малодосліджені грандіозні археологічні пам'ятки нашої землі, вищезгаданій ідеології нецікаві: Змієві вали, скіфські городища, піраміди,... Здається, ще трохи, і виявиться, що Трипільська цивілізація - спадкоємниця Чорноморської Атлантиди, Так що зовсім не випадково збереглась у наших краях пам'ять про Енея, легендарного предка засновників давнього Риму: кажуть, у своїх мандрах він бував і на Кримському узбережжі.. l

Невгаваючий галасливий торг за право національного першорідства остаточно відбив мені повагу до рудиментів імперії. Мало хто в Московії пам'ятає заповіт Булата Окуджави "не творити собі кумира з гріхів Батьківщини". Та й совісність академіка Сахарова не є типовою; переважає вовче: "ти віноват уж тем, что хочеца мне кушать"! Шумно й незатишно мені у гіпермаркеті російськомовного культурного простору. Отоварившись там, хочеться швидше повернутися до україномовної домівки, де ясно чути кожен окремий людський голос, в тому числі і мій власний.

Нам всім конче необхідно на досвіді успіхів, своїх і чужих, вчитись любити та жити щасливо й чесно. Але ж все-таки краще вчитись на досвіді прогресивних, удачливих, перспективних, а не позичати один одному з товаришем по нещастю все той самий затертий радянський рубль. l

Боротись та шукать, знайти i не здаватись! Лорд Альфред Тенiсон.

З часів пишного Мазепи українцям постійно доводилось шукати притулку у мазанках під соломою, а щаслива доля вважалась ознакою національної зради. Протягом 350-ти років з національної свідомості старанно виполювалось все здорове, бадьоре, життєздатне. Натомість старанно насаджувалась віктимність, психологія жебрачки, яка гордиться власним приниженням. Може нарешті досить?! Професійним плакальщикам раз і назавжди відповіла Леся Українка: "Щоб не плакать - я сміялась!" Нехай у кожному слові палає вогонь достойних попередників - як попіл загиблого батька бив у груди безсмертного Тіля Уленшпігеля!

Є розуміння культури через яскраві особистості і вершинні досягнення видатних діячів. Мусить також бути системний підхід: кожен, навіть найвишуканіший естет, не лише своєю творчістю, але також повсякденними звичками, щодня й щогодини відтворює часточку найвищого народного здобутку - культури життя. Важливий аспект, на якому регулярно "проколюються" і наші мистці, і політики, і пересічні домогосподарки: культура вчасності, перспективності, почуття міри - кожного кроку, кожного сказаного слова. Бракує вміння не робити зайвого, недоречного, некультурного.

Найприкріший гандж нинішньої офіційної культурної концепції - її неприйнятність для амбітної енергійної молоді, комплекс "сирітки", розбещеної, ледачої й нещирої, орієнтованість на пенсіонерів, яким байдуже до майбутнього як власних дітей, так і власних безсмертних душ.

Перспективна культурна концепцiя має бути орiєнтована на економiчний поступ, освiту, мiський спосіб життя. Порiвнюючи рiзнi способи нацiонального розвитку, вiддаю перевагу не романтичному циганському, а прагматичному єврейському.

Основоположними, засадничими галузями вважаю вмiння господарювати, себто економiку, i звичку думати, себто науку. Все iнше - художня культура, всiлякi героїчнi та державнi дiяння є вторинними, похiдними. Не можна знову й знов ховатись вiд життя за спину Шевченка та Франка. З гiркою iронiею великий киянин Олександр Вертинський зауважив: спершу вбиральню побудуйте, а вже потiм артистiв запрошуйте! Якщо вважати культуру садом, то традиції це коріння, економіка - стовбур, а розвиток - гілки, і нормальне життя можливе тільки за згоди між ними. l

Відродити Народний дім
[18.04.2003] Публікація в газеті "День"

Скільки не повторюй хороші слова, а без хороших справ сила їх малітиме. Як не звитяж власними силами, а без досвіду та людської допомоги не обійдешся. Між тим, у кожної людини, у кожної спільноти є також внутрішні ресурси для покращення власного життя. Перш за все, це внутрішня гармонія між працею в найпростішому, банальному розумінні працевитрат, працею розумовою і працею душі, волею до досягнення результатів і покращення становища.

В нашому суспільстві звичними є гостре протистояння влади і народу. Знову в моді популізм і мракобісся - суспільний розвиток на основі найпростіших, на межі тваринних, людських стосунків. Але одвічна людська потреба у безсмерті душі підмінюється при цьому формальними безплідними ритуалами. Настійливі заклики до шанування традицій насправді волають про одне, лише одне: простіше, якнайпростіше, ще простіше!!! І забуваються традиції інші, основані на складності, освіті, праці душі.

1. Спадки царизму

"Народний дім" (або "Народна аудиторія") - це те, що можна назвати клубом. Або може навіть так: будинком науково-технічної інформації й пропаганди. Ще з кінця ХVІІІ ст. відомі громадські просвітні товариства - лікарські, природознавчі, спортивні, як на території Російської імперії, такі і на західних українських землях. В 70-ті - 80-ті роки ХІХ ст. ними були засновані у великих містах офіційно визнані будинки народної просвіти. У Києві один з таких був нижче Сінного ринку, по теперішній вулиці Воровського (чи хтось розуміє значення назв?)

Можна, наприклад, згадати Літературно-артистичне товариство, що діяло у 1895-1905 роках, доки не захиріло в бурях Першої російської революції, про що зловтішно повідомлялось в радянських довідниках. Ця спілка артистів, художників, літераторів влаштовувала літературно-музичні бесіди та вечори, читання, творчі конкурси, художні виставки, концерти, урочистості з нагоди визначних подій та ювілеїв. Почесними членами товариства не відмовились стати такі, наприклад, світочі культури, як Г.Сєнкевич, Л.Толстой, В.Стасов, Н.Єрмолова, М.Старицький, І.Рєпін. Найактивнішими ж діячами були Н.Соловцов, Е.Нєдєлін, М.Рощін-Інсаров, О.Купрін, І.Нечуй-Левицький, М.Заньковецька, М.Садовський, О.Пчілка, М.Мурашко, А.Сантагано-Горчакова, тощо. За особливо активну співпрацю золотих(!) жетонів товариства були удостоєні, серед інших, М.Лисенко, М.Тутковський, Л. Українка, яка читала на зібраннях свої реферати "Два напрями в новітній італійській літературі", "Малоруські письменники на Буковині", "Новітня суспільна драма", доповідь про творчість Г.Гейне. Нині про цю видатну сторінку вітчизняної культури нагадує меморіальна дошка по київській вуличці Рогнідинській, де товариство містилось у 1896-1901 роках.

Принагідно згадаю трагікомічну деталь радянської ідеології. В другому, чорно-синьому, майже 60-томному, виданні Великої Радянської енциклопедії, що почало виходити ще за Сталіна, і містить численні дифірамби на честь його людожерської влади, відсутня стаття "Кохання". Себто абсолютно! Хоча у грубезних фоліантах цілком вистачило місця для докладних ілюстрованих описів всіляких органів і проблем плотської любові. Отже, кілька десятків років головний світоч радянської наукової ідеології ненав'язливо нагадував, що такий прояв не надто потрібний радянському способу життя. А ми дивуємось - звідки наша нинішня бездуховність?! І лише за брежнєвських часів, у третьому, темно-малиновому, виданні, укладачі ВРЕ нарешті висловились. В розлогій, на три частини, статті, було докладно пояснено, що любов - високе духовне почуття; що існує любов до Батьківщини, а відтак і до рідної Комуністичної партії, любов до праці. А також інші види любові. Це достоту так, як у характерній ситуації в повісті Сергія Довлатова: за сотні кілометрів приїхала провідати ув'язненого дружина, а наглядач їй і каже - переспиш спершу зі мною, а з чоловіком вже потім.

2. Спадки Союзу

20-30 років тому в нашій тодішній країні також існувала велика кількість лекторіїв та загальнодоступних семінарів, абонентів, тощо, де за цілком символічну платню можна було послухати більш-менш цікаві лекції на всілякі різноманітні теми, а найголовніше - поринути в атмосферу творчого спілкування серед однодумців та опонентів. Варто згадати чудові лекторії з мистецтв, архітектури, охорони здоров'я, цілі народні університети культури. Вони діяли як у власних приміщеннях, так і на виїздах у клуби, школи, на підприємства. Опікувались ними як Всесоюзне товариство Знання, так і всілякі громадські об'єднання. Звісно, під компетентним державним наглядом. Засобам масової інформації також дозволялось розважати народ науковими студіями, хоча розкішні закордонні науково-популярні серіали були підозрілою екзотикою (на відміну від горезвісних "мильних опер"). Все це прикрашало життя своїм досить численним прихильникам, утримувало немалу кількість фахівців, і було навіть частково самоокупним.

Хоча, звісно, в умовах жорсткого ідеологічного контролю, роль культури звужувалась до суто мистецьких, декоративно-прикрашальних функцій на державному мундирі, навіть для її навищих досягнень: згадаймо трансляцію "Лебединого озера" по всіх каналах під час горезвісного ГКЧП, у серпні 1991 року! Повноцінний відповідальний дорослий розум вважався привілеєм обраних. Мислення дозволялось лише словами, і то не будь-якими, а лише офіційно затвердженими. В усіх недемократичних державах інтелігенція проголошувалась маргінальним прошарком суспільства, підпорядкованим ідеології "простих (а отже й чесних) роботяг", і владоможців, які хитрості віддавали перевагу над освіченим розумом. Зі сфери громадського життя вилучались найважливіші функції культури - як здатності спільними силами виявляти і вирішувати проблеми й конфлікти будь-якої природи. Більшовицька влада дебютувала винищенням інтелігенції, соціалізм прогавив глобальну науково-технічну революцію, програв ідеологічне змагання на теренах засобів масової інформації. Що, зрештою, спричинило падіння економіки, а затим і держави. Інших винних можна шукати лиш заради психологічного розвантаження. м

3. Морок і туман

Кого хочуть погубити - позбавляють розуму.

У бурхливих перипетіях перебудови та гласності ми стали учасниками драматичних пропагандиських конфліктів. Культура загалом, в тому числі й освіта, ставши полем бою, багато розгубили. Правда, втрачається не лише добре: пересічні бібліотечні полиці заповнено старим мотлохом, який нічим не кращий нового, агресивно оформленого мотлоху на сучасних комерційних розкладках. Про хороший смак, почуття міри, глибоку й широку загальнолюдську культуру, духовну працю - йдеться надто рідко. Крах "єдино вірного наукового світогляду" добряче забризкав багном самі поняття "наука", "технологія", "світогляд". Не кажучи вже про такі, здавна табуйовані для обивательського чистоплюйства лайки, як "політика", "ідеологія", "пропаганда". Затяті друзі українського народу продовжують турботливо оберігати нас від зайвих знань, умінь, а відтак і перемог, настійливо нав'язуючи натомість безліч захоплюючих і цілком безпечних розваг. А є ще й власні, доморощені, енергійні активісти всесвітнього інтернаціоналу дурнів, які могли б прикрасити повноцінну, розгалужену культуру, але непідсильно обтяжливі для нашої виснаженості.

Потреба в живому інтелектуальному спілкуваннї притаманна людині за будь-якої погоди, розвитку радіо, телебачення та зв'язку. Не раз паразитували на цьому всілякі Кашпіровські, збираючи грандіозні натовпи. Бурхливо шириться галаслива й показна декоративна релігійність, сектантство. Поза впорядкованими освітою і культурою опиняються цілі покоління і верстви населення. Святе місце науки на чолі суспільства смердить пусткою; інтелектуальна безпека беззахисна навіть проти авантюристів-аматорів, не кажучи вже про поважні досвідчені органи пропагандиської боротьби. Світова інформаційна війна ведеться з мінімальними обмеженнями, і ми в ній вже багато років терпимо поразку за поразкою. А для душевної рівноваги так необхідні наступ, і хоч невеликі, але визнані світом успіхи!

Вчені ж, за браком ідейно-організаційної опіки, поляризувались на тих, хто пустився берега, пробиваючись на власний страх і ризик, не гребуючи ні комерцією, ні репетиторством, ні зарубіжними гастролями, - і на тих, хто ображено відійшов у глухий захист, у башти з кісток різного роду викопних ідеологій. Між тим, світова наука як ніколи активно росте, міцніє - і заробляє добрі гроші. Правда, це вже зовсім не те, до чого у нас звикли 30-50 років тому, в розквіті державного застою мізків. Нині навіть банальний прогноз погоди стає явищем культури й комерції. На жаль, багатьом нашим землякам все це здається надто далеким. Потихеньку жевріє київський Будинок вчених, решта подібних закладів або утримується за рахунок численних ярмарків, або є притулком для вузького кола обраних. Масова "культура" опустилась до рівня застібки на штанях. З ким же ви, діячі науки?!

Спробуймо проілюструвати проблему інженерним порівнянням: гальма є необхідним і важливим гарантом безпеки руху, алеж не першорядним для існування самого руху! Згадаймо урок з недавньої радянської історії: доки комуністична ідеологія була наступальною, вона не цуралася сміливих експериментів, і лиш "боротьба з безрідним космополітизмом" засвідчила, що "подёрнулась тиной советская мешанина". Чи є відмежування від "безродних космополітів" Гоголя, Ахматової, тощо - ціннішим за їх спадок? Надміру дбайливо обмежуючи нашу культуру - чи не позбавляємо ми її життєво необхідних простору і досвіду здорової конкуренції?!

4. Вибір майбутнього

Постає нагальна альтернатива: чи буде наше суспільство активним, самостійним, перспективним? Культурним? Чи - що?!… Одвічне: "Бути чи не бути? Під фатуму ударами схилятись - чи достойно?!"

Традиції можна створити, а можна і прогавити, власноручно обравши геть різні варіанти долі. Показова деталь: навіть у столиці немає популярного, загальновідомого і загальнодоступного музею науки і техніки, хочаб такого, як у Москві. Невже собори, церкви, Музей природи і Зоопарк, при всій до них повазі, настільки більше пасують нашому менталітету, ніж, скажімо, Музей авіації й космонавтики?!

Затримка не лише за державою, бо продвинуті кріейтори вільнодумного Інтернету також не надто квапляться творити щось подібне. Ось незабаром відзначатимемо 100 років з дня народження славетного на весь світ авіаконструктора Олега Костянтиновича Антонова, людини щедрої плідної долі, істинного взірця для молоді, який лишив по собі добру пам'ять і численних шанувальників. Так чого чекаємо?! Саме нині - час відкрити привабливий меморіальний сайт і анонсувати збір матеріалів для CD, це не так вже складно й обтяжливо! Замість ремствувань, що Інтернет полегшує пошук порнографії, спрямуймо неофітів до не менш збудливих освітніх ресурсів.

Отже, потреба очевидна. Відроджуючи й розширюючи віковічні традиції колишніх "Народних аудиторій", товариств Просвіта й Знання, прагнімо наповнювати їх актуальним змістом, вирішувати кардинальну проблему нашого часу - рівноправну інтеграцію націй і народів у глобальне економічне й культурне співтовариство.

Втім, не будемо зайве нагнітати драматизму. Все минає: і ми минемо, але минуть і наші біди, а дух вічно пребуде. Адже помилився той похмурий пророк, що багато тисяч років тому скаржився глиняній табличці:

- Настали тяжкі часи, прогнівались боги. Діти більше не слухаються своїх батьків, і кожен прагне написати книгу. Напевно, кінець світу вже незабаром!

Не дочекаєтесь! l

Електронний словник української мови.   Первая ласточка.   Багато років тривала розробка машинних словників української мови. Багато казни було проїдено їх розробниками, і немало захищено наукових звань. Ось уже й презентації відбулись, і шампанське випито, та все на кошти платників податків. А для широкого загалу як були вони недоступні, так і лишились! Чи це не саботаж?

Бюро перекладів ЛІНГО

Пiдручник української мови

Філологічний факультет Київського університету

Електронні підручники.

Освiта України.   Мислене древо.

Зауважу: навiть досконалого володiння будь-якою мовою ще недостатньо для повноцiнної культури, зате в історії відомо безліч талановитих, навіть геніальних композиторів, художників, зодчих, винахідників, які майже не володіли жодною мовою. Ворогувати варто лиш з агресивним, самовпевненим безкультур'ям. А щодо докорів про "некультурність" української мови - то спробуйте знайти мову, якою б не розмовляли невігласи й бандити.

Писемність на межі тисячоліть

Якщо Ви, мій читачу, відкрили цю сторінку, то, сподіваюсь, Вас не треба агітувати за використання технічних засобів. На жаль, і значна частка нашого суспільства, і рідна влада демонстративно проголошують відразу до сучасних технологій. Смішно і дивно чути, як агресивні дикуни, безсоромно і невдячно паразитуючи на імпортних винаходах, проклинають інтелект як такий і розумних людей зокрема. Простодушна мрія полковника Скалозуба "собрать все книги, да и сжечь" йде в ногу з життям.

Доводиться постійно нагадувати, що 500 років тому, з поширенням книгодрукування, наша гуманітарна культура взаємно і безповоротно пов'язалася з технікою. Спостерігаючи ставлення нинішніх духовних лідерів суспільства до будь-яких новацій, легко собі уявити, яких утисків зазнавали першодрукарі з боку тодішніх традиційних книгопереписчиків, близьких до влади! У ХХ ст. поширились фотографія, звукозапис, кіно, потім масові радіомовлення і телебачення, комп'ютери, без яких нині не обходиться жоден серйозний культурний заклад.

Ігнорувати науково-технічні досягнення українського суспільства так само згубно, як ампутувати ослабленому недоїданням організму життєво необхідні органи, що не сподобались естетствуючому Прокрусту зі скальпелем в руках. А відмова від новітніх технологій культурного розвитку - або ледаче кокеткування, або юродивий мазохізм. Якщо патріотизму заважають інтелект, фізичний розвиток, бідність чи багатство, то, можливо, треба дещо відкорегувати сам патріотизм? Якби ми вчились, так як треба...

Кодування текстів

Наразі я не збираюсь приступатися до виснажливих, заплутаних і безплідних розумувань щодо ментальності та інших напівмістичних атрибутів елітарної духовності. Перед тим, як замахнутись на складні проблеми, хочеться перевірити свої сили на чомусь простенькому. Ось наприклад: на вiдмiну вiд латинського, кириличнi шрифти мають декiлька "конкуруючих" способiв зображення, внаслiдок припущеної багато рокiв тому фатальної недбалостi - вiдсутностi єдиного стандарту кодових таблиць, що нерідко катастрофічно ускладнює пошук інформації.

І це не є ворожою диверсією - це наші традиційні непередбачливісь і примхливе небажання взаємоузгоджувати дії! Отже, знов дочекались, "як німець покаже": найпопулярнiшi кодування - Windows-1251 сумнозвісної фiрми МайкроСофт, або КОI-8 для бiльш якісних операцiйних систем типу UNIX. Схоже на ситуацію зі слов'янською писемністю у І тисячолітті, коли конкурували дві абетки: глаголиця і кирилиця.

Якщо, вiдкриваючи сторiнку в Iнтернетi, чи електронного листа, чи навiть текстовий документ, ми бачимо мiшанину значкiв, у якiй лише вгадується структура тексту, значить слiд щось настроїти. Iнколи для правильного читання сторiнки достатньо встановити вiдповiдне кодування у властивостях програми перегляду. Докладнiшу iнформацiю про українiзацiю броузера та шрифти для IBM PC та Macintosh можна знайти, наприклад на серверi Верховної Ради України.

Нiчого не вдiєш: часто листи надходять у зiпсованому кодуваннi кирилицi. Існує безліч програм для перекодування кирилиці, зокрема E-Coder. Найвульгарнiший спосiб уникнути цiєї проблеми - писати зрозумiлою мовою, але латинськими лiтерами. Краще, звичайно, поступово освоювати листування англiйською, що значно розширює життєвi можливостi. Ще можна користуватись безкоштовними поштовими службами, на зразок ukr.net, де передбачено засоби перекодування, а також ряд iнших зручностей.

Можна порадити, замiсть звичного Microsoft Internet Explorer, швидкий малогабаритний браузер OPERA, а окремо для пошти TheBat! - обидвi програми з можливостями українiзацiї. Iснує також ряд "примочок" для роботи з українськими текстами: шрифти, українськi версiї програм та документацiї, словники та iншi засоби перекладу (лише на деякi мови), перевiрялки орфографiї. н

Машинний обробіток тексту

Якщо можеш не писати, то не пиши. Адже те, що варто зробити - варто зробити добре!

Хоч трактор дуже дорогий, і зовсім не схожий на сапку, але вручну обробляти поле бажаючих небагато. Те саме у прикладній лінгвістиці: по мірі реорганізації документообороту розширюється і платоспроможний попит на засоби автоматизації перевірки правопису, перекладу, літературного редагування, що доповнюють традиційні "ручні" методи. Поки що якiсть роботи всiх цих програм далека вiд досконалостi, адже дотепер надто обмеженi були можливостi загальнодоступної технiки, а отже невигiдно було створювати великотиражнi продукти. У галузі машинної лінгвістики на поважному, але мало помітному зі сторони поступі паразитують дві галасливі крайності. Одні запально доводять, що машинізація загрожує самому існуванню людства; інші так само палко закликають взагалі замінити тупих філологів розумними програмами.

Зараз ринок здатен фінансувати вдосконалення, які покликані забезпечити дешеву i швидку обробку юридичних, дiлових, лiтературних, приватно-побутових текстiв, в тому числi стилiзацiю та переклад. На сьогодні цілком реальна поява текстових процесорів, що спираються на фундаментальні мовні фонди, регулярно оновлювані за результатами професійного моніторингу живої, плинної мови, з усіма її побутовими та літературними модами. А моди стимулюватимуть попит.

Машинні технології вже кілька років як надали всім бажаючим загальнодоступні засоби обробки зображень і звуків. Втілюється ідея футуристів щодо стирання меж між різними галузями культури. Чому ж подібні масові конвеєрні технології досі не створені навіть для англійської мови? Невже на них менший попит? Чи, скорше, менш платоспроможний? Виникає підозра, що якраз навпаки, методи машинної обробки текстів, в т.ч. переклад, коректура, реферування, тощо - давно вже експлуатуються у промислових масштабах, але тими специфічними установами, яких не те що методи роботи, але навіть найменування всує згадувати не прийнято, а замінювано нейтральнішим означенням "спеціальні".

І якщо в розвинених країнах існують потужні, добре оснащені служби погоди, то важко повірити в неіснування подібних же служб соціального моніторингу, що, на підставі аналізу численних факторів, в т.ч. пресових публікацій всіми основними мовами світу, контролюють вітри й хмари соціальних процесів. Нинішній стан телекомунікацій дозволяє робити це так само надійно, як щокілька годин одержувати зображення хмарності над всією земною кулею. Що ж, знову чекатимемо, доки нам "німець покаже"?! м

Орієнтири

Писання є нелегке дiло: пишуть три персти, а болить все тiло.

Поява сучасних текстових процесорів зробила роботу з будь-якими документами значно зручнішою, але є ще величезне поле для вдосконалення. Особисто я вважаю найактуальнішими такі напрямки досліджень:

• загальнодоступний машинний переклад як засіб розширення міжнародних зв'язків;
• служба мовних послуг, частково комерційна, з найновішими технологіями;
• комп'ютерна стенографія: програмне забезпечення, що прискорює набір тексту, підказуючи бажані слова, з врахуванням контексту, тематики, стилістики, звичок, на базі словників та колекцій шаблонів;
• створення маніпулятора, керованого не механічними рухами, а біотоками, що дозволило б непомітно і нечутно набирати тексти, обмінюватись думками та керувати пристроями в будь-яких найскладніших умовах.

Перед нами розкинулась неозора неорана цiлина для майбутнiх, ще не створених, бiльш iнтелектуальних i дорогих засобiв мислення. Шукайте в Мережi та на CD, виконуйте чи замовляйте новi розробки. I просто - розвивайте нашу мову. Лиш та праця веде в майбутнє, в яку вкладено безсмертну душу. l

Як твориться істина

Ми відповідаємо за тих, кого приручили. Антуан де Сент-Екзюпері, пілот і писменник.

Найгірший гріх - занапащувати, не доводити до пуття добрі справи. Це наче покинуті напризволяще діти. Саме занапащеними добрими намірами вимощено дорогу до пекла, саме таким прокляттям давньогрецькі боги затаврували колись Сізіфа.

Але ж трапляється, що невість звідки, "наче вбивця з-за рогу", навалиться тема грандіозна, неосяжна й непідйомна, жахаюча дикою красою. Що тоді робити? "І їсти гидко, й викинуть жалко". Дорости, дотягтись, безтямно закохатись, засинати й просинатись з цією одною бідою, виносити її під серцем. Не намагатись одним стрибком подолати прірву, а намітити проміжні опори, наче альпініст на скелі.

Якщо ж відчуваєте, що тема не під силу, не надихає, неперспективна - знайдіть сили розстатись з нею чемно й без жертв, як належить з минулим коханням.

Не лишайте стирчати гвіздки!

Що ж є найважливішим, що може виправдати недбалість і неохайність? Звичайно - любов до обраної справи, потужна духовна енергія. А також актуальність, доречність, вчасність, втілення навіть у дрібному й плинному - великого і вічного. Адже кажуть, що диявол ховається в дрібницях. В несподівану, критичну мить саме непомітна подробиця призведе до невдачі чи до перемоги.

Військова наука вчить, що резерв потрібен лише такий, що годиться для вирішального удару. Так що не варто розпилювати дорогоцінні крихти власного життя на те, що не просуває вперед і вгору.

А якщо конче не пощастило - майте запас сил ще й для того, щоб по-котячому "впасти на лапи", піднятись після поразки, й розпочати все спочатку. Бо в кінцевому підсумку перемагають саме послідовність, витривалість і наполегливість. Аналізувати поразки необхідно, але найбільшою помилкою є зациклення на них, втрата сміливості й темпу поступу. Не слід боятись дрібних похибок, якщо головне робиться правильно.

Краще - ворог хорошого

Не бійтесь прагнути досконалості - вам її все одно не досягти! Сальвадор Далі.

Покращити, звісно, можна все що завгодно. Як відомо, ремонт не можна закінчити - можна лиш припинити. Отже, чи завжди варто кидатись на кожну зустрічну амбразуру? Адже відомо, що у всякій конструкції суттєвою, принциповою є десь третина чи чверть, або й менша частка, а решта лиш декоративна, допоміжна. Точніше, зважаючи на багатоманіття життя, доводиться передбачати запас міцності для різних обставин, які навіть можуть і не трапитись.

Сили бажано розподіляти так, щоб після кульмінаційної частини роботи лишився ще час на дозрівання, прикрашання, відладку, доводку, звітність, словом - на що завгодно другорядне, але не на гарячкове переробляння криво закладених основ.

Сверблячка не обмеженого почуттям міри перфекціонізму, тобто гарячкового пошуку ідеалу, не лише може порушити рівновагу, а й відволікти від чогось важливішого, стратегічного. Ще в глибокій давнині, багато тисячоліть тому, навіть у священні парадні споруди, завбачливі будівничі навмисне закладали невеликий гандж, причому такий, що б'є у вічі, хоч і не є суттєвим для конструкції: "щоб не позаздрили й не прогнівались боги"! Скільки в цьому жесті артистичної свободи!

Отже, "полірувати" варто лиш те, від чого суттєво залежить кінцевий результат. А другорядні недоліки інколи варто навіть навмисне підставити, як громовідвід, під вогонь не завжди доброзичливої критики. За дрібні грішки каяття буде значно легшим. l

Оборона позиції
Батьківські спогади

Давно це було, ще за радянських часів, коли головним нашим письменником вважався Олександр Пушкін. Приходить якось зі школи мій син, весь якийсь весело наскипідарений.

- У нас, - каже,- суд над Пугачовим буде, така начебто ділова гра. Мене обвинувачувачем призначено. Так я їм такі придумав аргументи!... покладу одразу всіх!

- Чекай,- кажу,- але ж їх-то більше?

- Та нічого, я їх переспорю.

- Ой, ой! Вони ж так само сподіваються! Давай-но обдумаємо без метушні й поспіху. У тебе що, багато доказів?

- Ні, небагато, зате хороші...

- А ще є? Хай не такі досконалі, зате побільше? Розумієш, давай собі це все спробуємо уявити. Ось, ти одразу все викладаєш. Вони наваляться купою, і просто затопчуть тебе. Давай схитруємо, побудуємо ешелоновану оборону, хоча б у дві-три лінії. Спершу підстався, кинь їм кістку, дай розрядитись, викластись. І покажи, що вдрузки убитий. Мовляв, уже все. Хай порадіють, розслабляться.

- Ого! А потім я їм!...

- Ну, можна. А краще, для більшої надійності, головні аргументи наостанок приберегти, на кінець уроку, коли часу не лишиться. Як третя лінія шанців. Поглядай зрідка на годинник, наче тобі вже несила терпіти. А під кінець і вломи. А їм вже просто ніколи буде, та й видихнуться. Хай потім на перерві, навздогін, повправляються.

Зранку ми ще парою реплік перекинулись, та й розійшлись, кожен у своїх справах. Прихожу ввечері - він задоволений. Один,- каже, - у всій школі процес виграв, засудив душогуба!

За кілька років цей повчальний сюжет отримав несподівано драматичний розвиток. Вирішувалась доля Олега: на який фах поступати йому до ВУЗ'у - на улюблений пілотський, чи на щось безпечніше, на чому в різній мірі настоювали ми всі, старші. Я в той час був далеко, і переживав заочно.

За словами Олега, дід, університетський професор фізики, зібрав раду друзів-професорів, на руках у яких Олег виріс з самого малечку. Було накрито стіл, потім жінки були видалені на кухню, і професура з Олегом зачинились. Дискутували кілька годин, вийшли розпарені й ошелешені: юнак зумів переконати цих мудрих тертих мужиків.

Я у нього потім питаю: як же ти вистояв? Так, як ти мене вчив, - відповідає. l

Претензії до українського радіо

Вже багато років я бойкотую телевізор і майже не читаю газет - мені їх цілком заміняє Інтернет, де я маю значно ширший вибір. А от радіо, працюючи за екраном, раныше слухав. І у прямі ефіри регулярно дзвонив.

Вперше я потрапив на Хрещатик 26 десь року 1980-го. Правда, не на радіо, а на телебачення, де регулярно брав участь у щомісячному ток-шоу з проблем розвитку архітектури, разом з нині відомою громадською діячкою Ларисою Павлівною Скорик.

Багато разів виступав на всіляких центральних радіоканалах останніми роками, але щораз більше у цьому розчаровуюсь: ніяк не вдається пробудити наше державне радіо від летаргічного сну!

Як платник податків, на яких вони паразитують, вимагаю:

• припинити безкінечні повтори вульгарних пісеньок та завивання з приводу кризи культури і всіляких нестатків, і чесно шукати шляхів до покращення;
• вийти з вузького кола білякультурної номенклатури, широко залучати до передач науковців, викладачів, і просто розумних, бадьорих і сміливих людей;
• прибрати від мікрофонів і телефонів працівників з паганими, непрофесійними голосами, а особливо злобних ненависників сучасності та майбутнього;
• створити бодай невеличкий сайт з мережевою книгою відгуків і побажань, і систематично реагувати на висловлені слухачами зауваження.

У суботу 24 січня 2004 року так званий "Канал духовного відродження" святкував свою першу річницю. Трохи штучна нагода до торжеств, схожа на "Рік Росії в Україні". Адже і 3-й канал Українського радіо за рік практично не змінився, і стосунки між Росією та її старшою немічною сестрою за останні 350 років остаточно стабілізувались.

Перше, що мене насторожило у великому, заповненому натовпом, концертному залі: середній вік присутніх наочно переважав 40 років, так що урочистість виразно хилилась до лицемірних совкових традицій. Моїх студентів тут не видно. Друге, до чого я був готовий - безмірно солодке пишномовство, безкінечний обмін дифірамбами. Але чого вже я не став терпіти - гуморист! На подіум вискочив самовпевнений блазень у шкірянці, і потоком полилась пошлятина. Навіть мікрофон не витримав, і почав на кожному його слові скреготати. А зал нічого, регоче й аплодує! І оці люди мають нахабство повчати духовності!? Ще й скаржитись на брак державного фінансування!? Та ви погляньте, як гарно облаштовано тут вбиральню! А які ж у них тоді кабінети?! На це звідкись гроші знайшли!

Вірно сказав один розумний слухач: щодня дзвонять на канал культури екзальтовані жіночки, поливаючи нужденну українську культуру потоками солодої слини. Порядних людей це дратує, а всілякий непотріб у цьому купається. l

Чи завжди ми відповідаємо на листи?

Десь року 97-го, коли ще у Києві електронна пошта була екзотичною новиною, один мій підприємливий приятель спромігся причепити модем до свого домашнього комп'ютера!!! Гордився він страшенно, але скоро відчув, що йому не вистачає абонентів для листування. А оскільки тоді в наших краях не було ще ні форумів, ні чатів, то пішов він Інтер-нетрями шукати співбесідників у світах. Недовго блукавши, знайшов Білий дім - адміністрацію американського президента, і цілу колекцію тамтешніх адрес. А оскільки надворі був самий початок березня, то, недовго думаючи, поздоровив із жіночим днем 8 березня Першу леді Америки. Англійською мовою, звісно.

- Ідіот! - кажу я йому, - це ж суто радянське свято, Ленін придумав! Це ж начебто чи день народження якоїсь його емігрантської подружки, чи то річниця страйку амстердамських повій. Але що вже тут поробиш, слово - не горобець...

Раптом через пару днів телефонує він мені, аж дзвенить від щастя: одержав відповідь!!!

Ну, звісно, не від Самої; звісно, з секретаріату. Але цілком чемно: коротка подяка, запрошення писати ще.

Не вірю, щоб для таких дурниць вони там щось спеціально придумували; певен, що всі запити одразу ж автоматично класифікуються, і для кожного з сотень варіантів є заготовка відповіді, так що витрати мінімальні. Алеж не відмовчались! Тобто, з одного боку, поважають і дописувачів, і себе. А з іншого боку, потихеньку досліджують і класифікують звернення, тобто зі словесної руди видобувають дещицю соціальної інформації.

Зі мною ж згодом сталась пригода прямо протилежна, але теж за участі англомовної дами.

Я тоді працював у відділі комп'ютерної картографії Чорнобильської зони. Закінчувалась зима 1998 року, снігу насипало чимало, і наш начальник Олекса Іщук попросив пошукати в Інтернеті відомості щодо моделювання повеней. Потроху освоюючись з тонкощами серфінгу, я чогось там наколупав, і навіть списався з якимись фірмами, аж тут пригріло сонечко, і сніг потихеньку здуло теплими вітрами. Отож, ми з колегами покинули виглядати на повінь та переключились на інші, нагальніші, справи.

А мені все йдуть та йдуть листи з якоїсь англійської контори! Якась тамтешня вперта секретарка, чи хто вона там!... Тоді ще поштові скриньки не ломились від непроханої реклами, кожне повідомлення було подією... Нарешті я зібрався на силі, і лаконічно їм відмовив, що їхніх послуг ми більше не потребуємо.

Вгадайте з трьох разів, які були наслідки.

По-перше, листи надходити не перестали. А по-друге - почалась шалена завірюха.

Так, - думаю, - це я примудрився образити якусь Мері Поппінс, що керує вітрами й хмарами. Відкрутила спересердя там у себе на Гольфстрімі якогось вентиля, і почалось! Шо робить?!

І тут пригадався мені вищеописаний епізод з 8-березневим поздоровленням. І тут я швиденько пишу в Англію: мовляв, розумію, що свято це не іхнє, але ми тут, в Чорнобилі, третій день вже не просихаємо - п'ємо здоров'я британських дам.

З трьох раз вгадайте результат! Правильно, тут і вгадувати нічого: не минуло й півгодини, як хурделиця вщухла, і виглянуло сонце.

Отже, на листи треба-таки вчасно відповідати. Хочаб так: мого досить уїдливого листа до Британської радіомовної корпорації, адресованого славетному Сєві Новгородцеву, він особисто прочитав у прямому ефірі, і це чув мій приятель, будучи проїздом в Італії. Починався лист традиційно: "привіт із сонячного Чорнобиля!"

Але, звісно, життя, безкінечне в своєму різноманітті, часом підкидає такі питання, що...

Дякуючи піклуванню світової громадськості, Чорнобиль став найбільш комп'ютеризованим містечком України; інформаційні технології поступово впроваджувались в роботу цілком звичних служб, як-от міліція, пожежна охорона, тощо. Замовлення були дуже різні: інколи цікаві й корисні, та ще й гарно віддячені (чи вас коли-небуть запопадливо пригощав горілкою з доброю закускою здоровенний червонопикий полковник?), та інколи дещо випадали за межі здорового глузду.

Одного разу вимагали знайти в Інтернеті результати завтрішнього футбольного матчу. На відмову було гірко зауважено, що тільки для начальства все робиться, а для простих роботяг...

Іншим разом не надто тверезий офіцер з великими зірками на погонах приніс фото веселого застілля, і вимагав розвернути обличчями тих пияків, які були зняті зі спини. Нервовий сміх комп'ютерників розлютив його, бо він твердо знав про існування програми "Фотошоп", якою можна повернути будь-яке зображення... l