1000 років 
української 
культури
Пишiть!
Меню   *   My FaceBook   *   Мій самвидав   *   Проблемы НТР   *   Мечты о машинном переводе   *   Відтінки культури   *   Скарби нашої землі   *   Здорове життя   *   Рідний край   *   Мій рідний Ніжин   *   Погляди на Київ   *   Київські шляхи   *   Битви за рідну землю   *   Бабин яр   *   Глобус України   *   Наші мандрівки   *   Наші Карпати   *   Люди   *   Родовід Лисенків та Біланів   *   Життєпис   *   Мой сын Олег, пилот   *   По следам Добрыни   *   Леонід Глібов   *   Станiслав Лем   *   Юрiй Лисянський   *   Георгiй Малаков   *   Олена Телiга   *   Вiктор Суворов   *   Карел Чапек   *   Ukrainian Aeneide   *   Ukrainian FolkArt

Потрібен науково-практичний щомісячник, присвячений кваліфікованому обговоренню проблем київського міського життя! Там же мусить повністю публікуватись повна й достовірна статистика всього господарства, в особливості транспорту, реакція влади на всі скарги й звернення громадян. А за приховування карати, знайти підходящу статтю. Бо нинішні видання не стільки інформують, скільки морочать.

Интересный Киев

Києве мій

Kyiv Photo Gallery

U В.Каденко. Владимирская горка.

Сайт, а особливо посилання з нього, станом на початок 2000-х років.

Погляди на Київ

Кожен любить Київ по-своєму, як уміє. Валерій Лисенко

Владою знищено Музей історії Києва!

Роками знавці та любителі київської старовини збирались у Музеї історії Києва. Часом організатором виступала Київська міська організація охорони пам'яток історії та культури. Вхід був безкоштовний, проводився продаж книжок та кінопокази. Нині музей разом з його безцінними фондами викинуто на вулицю, унікальне палацове оформлення гине. Замість нього у двох старовинних водонапірних баштах відкрито сміхотворний Водно-інформаційний центр. Треба розуміти, що вода означає обіцянки влади покращити життя народу. А головний експонат - гігантський унітаз,- саме й уособлює це наше життя. Нвже справді місце нам лише під обідком сидіння?

Музейні мрії.   Працівники музею - проти.   Хроніка нападок.   Реквієм.   Пам’ять у коробці.

Принагідно згадується, що у 30-ті роки минулого століття "силовим структурам" також не вистачало приміщень, і під розстрільний НКВС було зайнято Жовтневий палац культури, що височіє над Майданом Незалежності. Але не надто активне культурне життя і у багатьох діючих культурних осередках, як наприклад у Будинку архітектора з розкішною концертною залою довоєнної консерваторії. Тенденція, одначе!

Йде боротьба за Ботанічний сад і найдавнішу Кирилівську церкву, витають правдоподібні чутки щодо подальшого виселення з центру закладів культури та освіти, в тому числі таких славетних як Музичної академії, Будинку архітекторів, Музею Шевченка +, ряду видавництв, Військового ліцею імені Івана Богуна.

Музей природи взимку затопило давно не ремонтованим опаленням. Те саме колись трапилось при спробі зносу Філармонії. Боротьба ведеться найбруднішими методами: Коли говорить бізнес - музи мовчать.   Конфлікт навколо Будинку письменників.   Офіційний "рік культури" в Україні було завершено знищенням книгарні "Мистецтво" на Хрещатику. Можна ще згадати давно ліквідовані книгарні та крамницю "Ноти". А що будується на заміну, з порушенням норм і здорового глузду?!

Багато років стоїть пусткою старовинний будинок по вулиці Богдана Хмельницького 10, де містився Інститут педагогіки. Комерційні бутіки, що виселили з тутешнього першого поверху славетні "Технічну книгу" та зоомагазин, не квапляться його відбудовувати. У цьому інституті чверть століття працював мій батько, історик. А перед Другою світовою війною там була школа, яку закінчила моя люба вчителька. Іх клас, одразу після випуску, потрапив у бої, дівчата працювали на ритті окопів, стали санітарками чи пішли у партизани. Моя вчителька потрапила у полон, була вивезена до концтабору, і закінчила війну бійцем французького руху опору, з нагородами і пенсією. Не можна ламати забудову, хоч би з поваги до наших предків, якщо вже себе шанувати не вміємо.

Види Києва

У доброго хазяїна корова додає ваги навіть від його погляду.

Ходжу по Києву все життя. Дивлюсь. Милуюсь. Відчуття таке, що одержав дуже багато - пора повертати де взяв, але вже переосмислене, пропущене через душу.

Дуже болять мені не стільки багаточисельні незручності, скільки наша спільна звичка розпорошувати на них увагу, лікуючи не хворобу, а симптоми. Безкінечна полеміка щодо забудови і оздоблення кількох центральних вулиць лише відволікає увагу від планомірного систематичного аналізу проблем цілого київського регіону.

Дійсно, симптоми нездоров'я нашого міста аж надто наочні. В самому центрі - довгобуди та руїни, пустирі та звалища, багатокілометрові зарості диких чагарників та дачні садиби. Кажуть НДІ будівельних конструкцій щоквартально складає офіційний Реєстр аварійно-небезпечних будівель, але хто той реєстр бачив?

Архаїчна дорожня мережа дісталась у спадок від чумацьких возів. В той же час люди щодня дістаються місць праці за десятки кілометрів, бо житлові масиви зручніше і вигідніше споруджувати десь подалі. Кажуть, в цивілізованих країнах саме так прийнято? Давайте тоді вкладати більше коштів у цивілізовані комунікації, а не в розкіш десятка центральних вулиць! Інакше продовжиться традиційне пиляння сучків, на яких всі сидимо. Треба регулярно оприлюднювати і публічно аналізувати дані про аварійність та екологічний стан на вулицях.

А з іншого боку - не все так просто: навіть занедбану квартиру починають ремонтувати якось поступово. Обговорення і вирішення проблем, починаючи від найдрібніших господарчих, може стати всенародною школою реальної, плідної, відповідальної демократії, а не демагогічним випусканням пари. Якщо громада одного будинку чи кварталу не може вплинути на роботу сусідніх магазинів, вуличних телефонів та сміттєзбірників, то марно очікувати від цих же людей відповідального відношення як до власного життя, так і до власної держави.

Хвороба творилась не роками, а десятиліттями недбалості, отже таке швидко не вилікуєш. Але, якщо неможливо швидко реконструювати шляхи й споруди, то необхідно щодня реконструювати своє мислення. Марно лаяти помилки керівництва, якщо кожен з нас чинить так само. Надійного покращення можна досягти лише спільними зусиллями.


Георгіївський провулок

До Х ст. ця пiвденна сторона старокиївського плато була "полем вне града", де пролягав шлях з древнього Подолу до Василькова. За княжiння Володимира Святославича мiськi укрiплення були розширенi до лiнiї сучасної Великої Житомирської вулицi. В цю ж епоху посилилось будiвництво величезної, на сотнi кiлометрiв, системи оборонних валiв, якi значно пiзнiше прозвано було Змiєвими. У 1036 р. пiд стiнами Києва, князь Ярослав Володимирович (прозваний Мудрим) вiдбив напад великоi орди печенiгiв. Наступного року, згiдно "Повiстi врєменних лiт" Нестора Лiтописця, на мiсцi битви "заложи Ярослав город великий, у него же града суть Златая врата; заложи же и церкву святая Софья, митрополью, и церкву на Золотых воротех святыя Богородицы благовещенья, св.Георгия манастырь и св.Ирины". Фортечнi вали охопили весь пагорб, аж до долини Либедi, стиснувши, наче в кулацi, мережу вулиць, яка збереглась незмiнною на протязi тисячi рокiв. I посьогоднi вулицi променями розходяться вiд площ, де колись були мiськi ворота.

Провулок названо на честь згаданого в літописі монастирського Георгiївського coбopу, вперше зведеного (у вiзaнтiйcькoмy cтuлi) на замовлення князя Ярослава Мудрого - у хрещеннi Георгiя, для княжoї ciм'ї тa вyзькoгo кoлa нaблuжeнux. Лiтопис зберiг колоритну деталь щодо фінансування новобудови. На княже запрошення спершу вiдгукнулось надто мало будiвничих, тому вiнценосний замовник мусив провести "рекламну кампанiю", оголосивши розцiнки та продемонструвавши готiвку на торгу. Ocвячeння, y дeнь cв. Гeopгiя - пoкpoвuтeля вiйcькa - 26 лucтoпaдa (Юрiїв день), блuзькo 1052 p. пpoвiв пepшuй мicцeвuй мuтpoпoлuт Iлapioн, cлaвeтнuй aвтop Cлoвa пpo зaкoн i блaгoдaть. Coбop булo зруйнованo батиевою навалою 1240 р. Ha йoгo мicцi блuзькo 1674 р. paтнuмu людьмu пocтaвлeнo дepeв'янy кaплuцю. В 1744 р. iмператриця Єлизавета Петрiвна, прибувши до Києва на богомiлля, приймала участь в закладцi як славетноi Андрiївськоi церкви, так i Георгiївської, на древнiх фундаментах. 1816-го року тут було поховано Костянтиноса Iпсiлантi - видатного дiяча грецького нацiонально-визвольного руху, колишнього господаря (правителя) Молдови та Валахiї. Нинi його надгробок встановлено на територiї Києво-Печерської Лаври.

Барокова реконструкція головних храмів Києва наприкінці XVII - на початку XVIII століття

Георгiївський собор на початку ХХ ст. У 1884 та 1898 роках храм перебудовувався за проектами єпархiального архiтектора Володимира Нiколаева, пiсля чого вiн набув вигляду, зображеного на фото. Остаточно собор знесено 1934-го року пiд час спорудження урядового центру, започаткованого будинком нинiшньoгo МЗС України. На місці храму зведено похмурий багатоповерховий житловий будинок для співробітниць зловісного НКВС, розташованого по сусідству.

На початку 1890-х рокiв у садибi навпроти (вул. Золотоворiтська 3б) деякий час мешкав початкуючий архiтектор Владислав Городецький, який пiзнiше прославився численними яскравими творами в Українi, Польщi та Iранi. В центрi знiмка Софiївський собор iз дзвiнницею, 
 а ближче i лiвiше - Георгiiвський собор На фото в центрi садиба, де мешкав Городецький, лiвiше Георгiївський собор, далi - Софiйський собор. Знiмок зроблено у першi роки ХХ ст. з тераси лiтнього ресторану "Отель Прага" (за книгою Д.В.Малакова "Архiтектор Городецький", К. "Кий" 1999).

На жаль, не зберiгся 2-поверховий будинок напроти Брами, по Георгiївському провулку 11, який мав багатющу "бiографiю". У 1859 р. в гостях у господаря, священника Юхима Ботвиновського, побував Тарас Шевченко. В 1918-20 роках тут мешкали :

  • Вадим Модзалевський - iсторик-генеалог, укладач класичних "Малоросiйського гербовника" та "Малоросiйського родословника",
  • Георгiй Нарбут - видатний художник-графiк, ректор Украiнської державної академiї мистецтв; в 1919 р., за денiкiнськоi влади, вiн змушений був i саму академiю тимчасово прихистити у цьому будиночку;
  • Федiр Кричевський - славетний живописець з відомого художнього роду Кричевських.
Брама Заборовського

С.I.Яблонська, художник I.В.Батечко. - "Будiвельник", Київ 1970, з нотатками Web-майстра

Брама Заборовського - одна з найцiкавiших пам'яток української цивiльної архiтектури ХVIII столiття. Побудована у 1744-1748 роках, вона була в'їздом на Софiйське подвiр'я із заходу, від Золотих ворiт.

Банi Святої Софiї

Перед людиною, яка в'їжджала в Київ, вiдкривався чудовий вид на центр мiста, де тягнувся вгору позолочена баня дзвiнницi, блищали на сонцi куполи святої Софiїсвятої Софiї, потопав у зеленi митрополичий будинок i вражала незвичайною красою, багатством лiплення, пишнiстю форм брама, названа iм'ям київського митрополита Рафаїла Заборовського, одного з культурних провiдникiв часiв гетьмана Iвана Мазепи Вид з подвiр'я (який також був не лише видатним державним, а й культурним дiячем). Вiн захоплювався архiтектурою, знав будiвельну справу, вмiв малювати, креслив i навiть сам складав проекти. Спорудження брами Заборовський доручив майстру кам'яних та гiпсових справ I. Шеделю. При створеннi цього цiнного пам'ятника українського бароко проявилась багата творча фантазiя майстрiв.

Археологiчними розкопками, якi проводились в 1957 роцi, встановлено первiсний вигляд брами. Це була одноповерхова кам'яна споруда прямокутноi форми з сторонами з пiвночi на пiвдень 16,67 i з сходу на захiд 13,46 метри. Стiни та склепiння зведенi з цегли на вапняному розчинi. В середнiй частинi будiвлi знаходиться арковий проїзд завширшки 3,87 метра, а з бокiв - кордегардiї (караульнi примiщення). Будову увiнчував двосхилий дах, який з заходу i сходу замикався барочними фронтонами.

Брама Заборовського - злiт над нею Схiдний фасад брами з боку двору розчленовували пiлястри. Середнiй пролiт мiж пiлястрами - арка - служив проїздом. У стiнах, у двох крайнiх прольотах знаходилось по одному вiкну. Зверху вiкна були оздобленi трикутноi форми сандриками. Фасад увiнчував фронтон, прикрашений портиком з шести пiвколонок з капiтелями корiнфського ордера, згрупованими по три вiд осi симетрiї. Очевидно, так само були вирiшенi пiвденний i пiвнiчний фасади. На захiдному фасадi, який зберiгся до нашого часу, з двох бокiв арочний пролiт замикають сильно виступаючi пiлястри. У напiвциркулярних нiшах розмiщено по двi колони з капiтелями корiнфського ордеру. Вони пiдтримують другу арку, оздоблену багатообломним наличником i завершену чудовим за своєю красою i пластичнiстю барочним фронтоном.

Орнамент Для споруд цього часу характерне використання геометричного i рослинного орнаменту, рiзних алегоричних постатей, масок птахiв, тварин, а також родинних гербiв гетьманiв, старшин та митрополитiв на тих спорудах, якi будувались за їх участю. Все це знайшло своє вiдображення i в брамi Заборовського.

Фронтон захiдних ворiт суцiльно вкритий орнаментальним лiпленням майстерно виконаних пальмет, аканта, грон винограду. В цей рослинний орнамент добре вкомпонованi двi чоловiчi маски, в центрi фронтона - великий медальйон з зображенням митрополичої корони. Герб Заборовського Нижче, над проїздом, розташований родинний герб Заборовського - палаюче серце з хрестом на ньому в обрамленнi двох пальмових гiлочок. Розмiщення архiтектурних i лiпних деталей в заглибленнях створює чудовий мальовничий ефект гри свiтлотiнi.

Брама Заборовського поставлена з невеликим вiдступом вiд вулицi так, що перед нею утворилась невелика трапецiєподiбна площадка; це полiпшує огляд споруди.

В XIX столiттi Київ iнтенсивно забудовується, брама опинилася в глухому Георгiївському провулку. При прокладаннi нових вулиць рiвень землi в цьому мiсцi пiдвищився бiльше як на метр, в результатi брама втратила свою колишню виразнiсть. Арочний пролiт став низьким, колони занадто широкими i приземкуватими, проїзд через браму незручним. Власне тому в 1822-1823 роках арочний проїзд був замурований, караульнi примiщення розiбранi, а великий митрополичий двiр перетворено на сад.

За багатством та соковитiстю форм цей невеликий за розмiрами витвiр української архiтектури не має собi рiвних. Свого часу був створений проект реконструкцiї. Рiвень землi перед брамою мав бути опущений щоб вiдкрити арочний пролiт як вхiд з боку Георгiївського провулка до митрополичих саду i будинку, з якими брама композицiйно складає єдине цiле.

Загальний вигляд