1000 years of 
Ukrainian 
culture Пишiть !
Меню   *   Фотоновини   *   Проблемы НТР   *   Мечты о машинном переводе   *   Відтінки культури   *   Скарби нашої землі   *   Здорове життя   *   Рідний край   *   Мій рідний Ніжин   *   Погляди на Київ   *   Київські шляхи   *   Битви за рідну землю   *   Бабин яр   *   Походження Києва   *   Глобус України   *   Наші мандрівки   *   Наші Карпати   *   Люди   *   Родовід Лисенків та Біланів   *   Життєпис   *   Мой сын Олег, пилот   *   По следам Добрыни   *   Леонід Глібов   *   Станiслав Лем   *   Юрiй Лисянський   *   Георгiй Малаков   *   Олена Телiга   *   Вiктор Суворов   *   Карел Чапек   *   Ukrainian Aeneide   *   Ukrainian FolkArt   *   VirtualTourist
Ukrainian - English Translation. Перевод с украинского на русский.
Журнал Карпати - для мандрівників

Все моє життя пов'язане зі спортивним туризмом, тому чимало давніх мандрівних спогадів - у життєписі.

Приємно, що наш президент щороку сімейно відвідує найвищу гору країни, наче патріот-японець свою красуню-Фудзіяму. Незле також, що його прикладу наслідує чимало людей, хай навіть не всі надто щиро. Проблема в тому, що нам всім, включно з найвищими (на Говерлі) посадовцями, доводиться по краплі видушувати з себе безвідповідального недалекоглядного хохла, який звик покладатись на щасливий випадок і самовідданий героїзм.

І якщо Говерлу визнано місцем масових відвідин, то, з міркувань пристойності й безпеки, необхідно будувати там нормальні притулки. Взяти за взірці альпійські готелі, або навіть кавказький Приют 11-ти, який ще з довоєнних часів успішно діяв на схилі Ельбруса, на висоті 4200 м. Коштів на це знадобиться не більше, ніж на пересічний маєток, а толк чималий. От тільки навряд чи у цьому зацікавлені справжні господарі нашого суспільства - не так пани, як підпанки.

Нині близько чверті громадян України працюють деінде в світах, віддавши перевагу суспільству розвинутої економіки. Проте навіть затяті домосіди можуть відчути аромат європейської культури, всього лиш прогулявшись десятками мальовничих західноукраїнських містечок і навіть сіл. Тутешні кам'яниці зберегли велич попри століття руйнацій, на відміну від Східної України, де будували з не надто довговічних дерева й глини.

Для початку варто ознайомитись хочаб з краєзнавчими сайтами: Замки й фортеці, Подорожі по Україні, По историческим местам. Нині не проблема придбати якісні географічні карти й путівники. Відтак, навіть не маючи власної машини і не надто надриваючись, за вихідні можна торкнутись кількох збудливих історичних аттракціонів. Приклад: Волинь.

Гостинні Карпати

Район між Славско і Воловцем (карта) зручний для спортивного відпочинку протягом всього року, виключаючи періоди надмірної вологості, які роблять важкопрохіднми гірські дороги. В серпні ліси і полонини рясніють ягодами, грибами, ліщиною, взимку чудові умови для лижного катання. На ночівлю можна влаштуватись як на численних базах відпочинку, так і в хатах місцевих жителів. Але, звичайно, у наметах вільніше.

З потяга Київ-Ужгород можна висісти на крихітній малолюдній станції Бескид, розташованій у найвищій точці залізниці, на перевалі через водороздільний Верховинський хребет. Перед цим близько 70 км колія піднімається долинами ріки Стрий та її притоки Опір, часом злітаючи на високі мальовничі мости. Незадовго до нашої зупинки поїзд минає селище Тухля, увічнене Іваном Франком в казці Захар Беркрут, а потім популярний гірськолижний курорт Славско зі славетною горою Тросцян.

Від зупинки потяга треба пройти сотню метрів вперед, в напрямку залізничного тунелю (+), і повернути стежкою ліворуч на пагорб. Лісова тракторна дорога, оперізуючи гору, виводить на розлогий перевал, увінчаний величним дерев'яним хрестом.

До Боржави Звідси відкривається панорама Верховинського хребта, що розділяє басейни річечок Славско (притока р. Опір, що впадає в Стрий а далі в Дністер) та Студений (притока р. Ріки, що впадає в Тису, а та - в Дунай). Тут, по межі Львської та Закарпатської областей, пролягає траса міжнародного газопроводу "Прогрес", а до війни тут стояли стовпчики державного кордону між Польщею та Чехословаччиною. Такі стовпчики збереглися східніше, за Торунським перевалом, де газопровід звертає з хребта на північ. За 30 км південніше височіє полонина Боржава - частина Полонинського хребта, що пролягає паралельно Верховинському; це два головних хребти Українських Карпат.

З перевалу маршрут пролягає вздовж хребта, по трасі газопроводу. Але приємно, витративши годину, завітати до мінерального джерела, що знаходиться в ущелині (по-місцевому - у зворі) поблизу села і турбази. 3вісно не варто тягати вниз-вгору важкі рюкзаки, але й полишати їх в кущах без нагляду теж небезпечно.

Рибник - гірський ставок поблизу села Верхнє Студене Від самої станції починаються безкінечні зарості малини та ожини, які, сповільнюють, але й дещо полегшують 15-кілометровий перехід до оз. Рибник. Воно лежить у глибокій западині серед лісу, і знайти його нелегко. Орієнтири такі: після гори Гнутої траса повертає ліворуч-вниз до г.Гнилої (981 м), і тут стоїть уже третій на нашому шляху хрест, а сідловину перетинає перевальна тракторна дорога між селами Хащоване і Нижній Студений. Нею треба повернути з хребта праворуч, на південь, в напрямку села Потік, а через півкілометра зійти з дороги ліворуч, на схід, у котловину.

Рибник - це ставок, що загачений на потічку в 60-ті роки. За умовами відпочинку він майже конкурує зі славетним Синєвиром, тут чудове купання і риболовля. Єдиний недолік : часом надто велелюдно, а останніми роками вже й забудовано. Саме на цей випадок і придасться інша стоянка - на струмку біля підніжжя г. Близниця (1221 м), що розташована у малолюдній, щедрій на гриби та ягоди долині. У сусідніх селах можна дешево придбати молочні продукти, а то й цілого баранця на шашлики.

Хоч який гостинний Верховинський хребет, але цікаво ознайомитись і з Полонинським. Дістатись до нього можна дорогою, де іноді щастить з попутньою оказією, а можна пішки, пагорбами, через мальовниче урочище Голятин. В долині р. Ріпинки перетинаємо шосе Воловець-Міжгір'я, в придорожніх селах відвідуємо кав'ярні та крамнички. Біля с. Келечин п'ємо "кваси" з мінеральних джерел.

Водоспад Шипот, від Воловця близько 15 км Полонина Боржава - одна з найбільших в Українських Карпатах. Головна тутешня вершина Стой (1681 м) раніше була увінчана трьома білими кулями радіолокаторів. Тут трапляються величні і небезпечні скелясті урвища. Гарні гялявини для наметів можна знайти неподалік села Ізки.

Біля підніжжя верхів (гір) Великого та Гимби широко розкинулась чаша водозбірної котловини, з якої ринуть пінисті потоки, і на найбільшому з яких гримить по валунах 14-метровий водоспад Шипот. Щорічний фестиваль на Івана Купала збирає тут сотні всіляких неформалів: хіппі, панків та інших химер. А десь неподалік можна здибати навіть літаючих людей. Вище гірських лісів полонини влітку вкриті заростями чорниці. Якщо дуже пощастить, то для ночівлі вам може трапитись колиба. Та не забувайте, що до сутінок треба набрати палива на ватру.

Коли вже нагулялись горами, то пора збиратись додому. На станції Воловець цілодобово спиняються як швидкі, так і місцеві поїзди, а квитки можна замовити заздалегідь. У селищі є турбаза, будинок зв'язку, ресторанчики та заклади культури й торгівлі, де можна смачно поїсти і дешево придбати чудового закарпатського вина.

Курорт Буковель

Їдучи в глухі, віддалені місця, не забудьте прихопити кілька карт на подарунки та продаж! А ще постарайтесь самі створити небачені путівники по улюблених краях.

Погода Карпат. Курорти Закарпаття. Перші кроки у Карпатах. Гори. Почему мы попадаем в аварии. Європейські туристи в Україні. Що заважає українським Карпатам скласти конкуренцію польським?

Українські Карпати Карпатський 
Національний 
природний парк

Гірська мудрість

Пагана дорога - це та, з якої мандрівник падає, і тіло його неможливо знайти й поховати згідно звичаїв. Добра дорога - де тіло загиблого знайти можна. А дуже хороша - з якої подорожній може і не впасти.

Час від часу слід бувати в горах. Різна сила й краса у різних проявах природи, і по-різному гостро відчутний пронизливий протяг вічності, що відсторонює скороминуще від власної безсмертної душі. Тут, де плинне, повне турбот життя є лиш миттєвою сльозою на віях гір, - тобі вдається загнуздати докучливі звички, і хоч трохи пізнати себе.

Тіло й душу тут пронизує трепет: вони впізнали! Вони жили цим мільйони літ. Незмірний простір світу, де кожен сам протоптує собі стежку. Для себе. Для сім'ї. Для народу. Для людства. Стежечка між життям і смертю.

Вічна душа рвучко здиблює тіло: Тримайсь! Ти ще мені треба! Тягнись! Рви жили - але тримайся!

За кілька днів блукань гірськими нетрями все стає надто просто, аж до безсоромної наготи. Голе каміння. Така-сяка стежина. Важкі сакви на плечах. Ще важчі ноги. Ритм ходи плавний і непорушний, як середньовічний танок. У повільному плині декорацій ритмічно колишуться незмінні привиди: власне серце, власне дихання, ноги, руки. Вони збіса кепсько тримаються купи.

Один клопіт ... тримати ритм ... три плавних кроки вдих ... три повільні кроки видих ... три ... чи два?... вдих ... видих ... Поскрипує каміння під ногами, постукує палиця. Зрідка, ледь чутні, короткі команди. Очі невпинно прочісують стежку: туди ... сюди ... До привалу, певно, ще хвилин десять ... до вечері ще переходів зо три ... цікаво, скільки ще на сьогодні переправ? ... Переправа - це завжди свято.

Секретная РЛС в Мукачево.   Линия Арпада у озера Синевир.   Таємний арсенал у Карпатських нетрях.

На півдорозі

Гори та передгір'я - то не просто голий спортмайданчик. Напруження геологічних сил відбивається у цікавому культурно-історичному розмаїтті горян.

Звісно, дорогою у складний похід, вся увага концентрується на внутрішніх проблемах команди. На зворотному шляху брудним виснаженим туристам хочеться лиш їсти, спати та дешевих квитків додому, і дуже важко зосередитись на чомусь поза вокзалом.

І все-таки, вертаючись із Карпат, ми щороку оглядаємо щонайменше Львів чи Івано-Франківськ (де завжди проблеми із квитками). А останніми роками, завдяки вивченню краєзнавчих джерел, намагаємось приділити увагу й іншим цікавинкам. Цього літа наша дорога на Говерлу, вже традиційно, пролягала через етно-фестиваль Шешори (+).

Почати маршрут вдалось із наймальовничіших руїн Західної України, на річці Джурин, поряд із селом Нагіряни у південній Тернопільщині. Це місто, якого нема, на карті позначене, як піонерський табір. Місцеві жителі звуть його Червоним, Червоноградом, Червоногрудом (+).

Найкрасивіше місце України

Виявилось, що з Києва туди йде зручний поїзд Київ-Чернівці N627, з якого о пів на сьому ранку треба встати на станції Тлусте (на карті - Товсте), не доїжджаючи Заліщиків. Всього 15 км пішки мальовничими польовими дорогами - і ми у неймовірній казці, лиш дещо перевантаженій натовпом і сміттям.

Далі було не гірше. Кілька кілометрів вниз по Джурину - і ми вийшли до Устечка на Дністрі. Наступного дня легко подолали попутками та маршрутками останні 100 км через Городенку (+), Гвіздець та Коломию. І поринули у виснажливу триденну фестивальну веремію.

Нафестивалившись, щоб відпочити від натовпу і штовханини, із Шешор гірським лісом рушили на Косів, звідки їхали повз райцентр Верховину. Після пригод на Говерлі традиційно поверталися через Ворохту, та Івано-Франківськ, і цього вже було аж трохи забагато.


Проблемні Карпати

Бувавши в Карпатах з середини 70-х років, кілька разів я мав невеликі конфлікти з місцевими жителями. Бо й тут люди як люди; є серед них і лихі жартівники. Траплялось, неправильно показували дорогу, але це буває від непорозуміння. Траплялось, надто нав'язливо цікавились нами, нашими речами, нашими дівчатами - дівчатам це подобалось, а що хлопцям робити?

В глушині люди привітніші, ніж у місті: закличуть переночувати, дадуть поїсти; але у відповідь до них треба проявити увагу і повагу, вислухати і поговорити. І при цьому слідкувати, щоб гірська дітлашня не порозтягала цікаві туриські штучки. Щоб повернути вкрадене, постарайтесь залучити поважних місцевих лідерів, які знають людей і звичаї. І ще: майте якісь гарні дрібнички на подарунки.

Бувало, що залякують просто задля розваги, щоб наголосити, що саме вони в Карпатах удома. Така ситуація: до нашого нічного вогнища прийшли з сусіднього села двоє молодих легінів, розмова із дружньої швидко перейшла на підвищені тони (можливо, те спровокувала російська мова моїх юних супутників), а потім наші неждані візитери пригрозили, що вони - родичі Степана Бандери, і зараз будуть нас різати.

Жарт дурний і провокативний. Звісно, можна швиденько надавати їм стусанів, але тоді через годину вони приведуть розлючений натовп односельців! Як нам з ними серед ночі?! Зате коли я твердо проголосив, що наш народний герой пан Степан Бандера ніколи не зробив би такої дурниці, хлопці виструнчились, чемно попрощались і зникли.


Карпатські експромти,
літо 2004

Спровокував нас на цю несподівану поїздку міжнародний молодіжний мистецький фестиваль Шешори, що відкрився купальської ночі у селі між Коломиєю, Косовом та Космачем, за шаленої грози. Нафестивалившись вирішили прогулятись недалеким Чорногорським хребтом.

Добряче натомив нас перший безтолковий перехід гірським бездоріжжям від Шешор до Соколівки. Зате потім легко і швидко домчали попутками через райцентр Верховина до підгірного села Дземброня, де переночували у свіжозбудованому туриському притулку. Бажаючі влаштувались спати на ганку просто неба. Шумів потічок, світив місяць, а удосвіта прийшли нас нюхати корови.

На водоспаді під горою Смотрич зустріли велику групу відпочиваючих з турбази Вранці почалось спортивне сходження. Спершу стрічались ягідники, але незабаром скінчились, адже грибний та ягідний сезон розпочинається у серпні, коли й дощів менше. Скеляста стежка через темний ліс вивела до водоспаду. Все ближчими ставали плями снігів на верхах.

Гора Смотрич; скелі, де знімався відеокліп Руслани Лижичко Проминули намет двох змучених велотуристів із Запоріжжя. Ледве-ледве піднялись до скель гори Смотрич, де знімався відеокліп Руслани Лижичко. А далі нас так розморило, що довелось марнувати гарну погоду і просто серед дня лаштувати табір.

Руїни обсерваторії на дальньому кінці Чорногорського хребта: весна З останніх сил вдалось-таки збігати на давно омріяну гору Піп Іван, до романтичних руїн польської обсерваторії. Втім, нині стан будівлі характеризується лише першою половинкою слова "обсер..." Кажуть, поляки збираються її реставрувати; дай то Бог!

Під горою видно фундамент будівлі колишнього польського альпініського клубу, часто трапляються рештки колишніх якісних доріг. От же жили люди! Невже ми так і не навчимось?

Котловина озера Бребенескул Не спроста нас так розвезло вдень; видно, добряче впав атмосферний тиск. Не допомогли й молитви сусідів з релігійної групи: такої грози у горах ми ще не переживали ніколи, вона тривала всю ніч. З немалими труднощами вдалось розпалити вогонь і підсушитись. А затим, швидше-швидше, доки погода дозволяє, пішли в напрямку до Говерли.

Сніжник на Чорногорському хребті Хребтом що сто метрів трапляються охайні стовпчики польсько-чехословацького кордону, встановлені 1920-го року. Та ще гори густо всіяні рештками військових укріплень: шанцями, капонірами, колючим дротом. Дорогою милуємось дивовижним озером Бребенескул, куди страшенно кортить прийти ще й надовго.

Над озером Несамовитим Наш шлях до значно популярнішого озера Несамовитого, де зазвичай надто багатолюдно. Та нинішня кепська погода змусила людей тікати, навіть лишаючи речі й продукти. Отже, у горах лишились лиш найстійкіші. Під ранок знов налетів шквал, а потім гори оповили хмари, і не пустили нас до Говерли. Але то все іграшки; в долині циклон зруйнував сотні будинків і наробив чимало іншої шкоди.

Біля Несамовитого озера трапляються несамовиті вітри Рушаємо в напрямку до Ворохти, плануючи наступну ніч провести де-небуть під дахом. Але полінувались брести через болото та річку на нашу улюблену Маришевську поляну, отже втрапили ночувати на біостаціонар поряд зі славетною метеостанцією Пожижевською, найвисокогірнішою в Україні, просто напроти Говерли.

Готель Заросляк біля Говерли Затишним безлюддям вразив спортивний готель "Заросляк" біля підніжжя Говерли. Схоже, більшу частину року він не приваблює геть нікого. Як шкода, що так марнуються наші національні природні скарби!

Втім, якийсь рух на дорозі вздовж верхів'їв Прута вже починається: назустріч нам невпинно траплялись легковики й автобуси, наповнені рюкзаками й туристами. А найбільше вразила поява між смереками розкішного височенного білосніжного автолайнера! Це було щось неймовірне й майже містичне, наче легендарний білий кит.

Йшли-йшли лісовою дорогою, вітали натовпи зустрічних щасливців, у яких гори ще попереду, милувались придорожніми альтанками і ледь помітними рештками лісовозної вузькоколійки. І зрештою вийшли до знайомого шлагбаума на гостинному хуторі Ворохта-10, де вже багато років животіє туриський табір НТУ-КПІ "Карпатський Глобус". Єдина надія - що нове керівництво щось почне змінювати на краще.

Не надто щастило з погодою, зате щастило з попутками, і як добре, що нас було всього троє. Змінивши купу автобусів, домчали до Львова, а наступний світанок, геть очманілі, зустрічали вже у рідному київському Святошиному, напроти авіазаводської прохідної.

Карпатське таксі А наприкінці літа, навздогін останнім серпневим дням, ми відзначили День Незалежності ще одною короткою поїздкою в околиці Маняви. Показали групі новачків монастир, водоспад. А потім на злощасному хребті Чортків (карта ліворуч) несподівано втрапили у негоду і абсолютно непрохідні розсипи великих брил піщанику. Мусили ночувати майже без води, у якихось таємничих кам'яних укріпленнях, споруджених невість коли - чи то повстанцями з УПА, чи то польськими прикордонниками, коли 1938-го року порубіжну Чехословаччину захопили німці.

Лише на ранок вітер розігнав туман, і відкрились краєвиди на десятки кілометрів. Так що на зворотньому шляху ми і ягід поклювали, і грибів назбирали, і змили втому в гірських потічках, і наспівались при ватрі й місяці.


Хатинка для президента Ющенка і для Януковича (+)

Стара Гута - президентський рай

З західноукраїнського тижневика "Ва-Банк" N 13 (155) 1-7 квітня 2004

Село Стара Гута - останній населений пункт в Богородчанському районі Івано-Франківщини: далі, по той бік гір, - Рахівський район Закарпаття. Саме тут довкола визирають благоліпні Горгани - різновид Карпатських гір, де кряжі стовбичать поодиноко, а не опускаються один на другий, як, скажімо, в Бескидах. У Старій Гуті шлях уривається, спереду - друга найвища маківка Карпат - гора Сивуля. Місцина ця, направду, мальовнича, позаяк винятково чисте повітря, насичене живицею прадавніх смереково-ялицевих лісів, доладні ландшафти, кришталево прозірна вода мовби одне одного доповнюють, творячи воістину райську місцину для спочину й оздоровлення. Ідилії сприяє й те, що довкола в радіусі 50 кілометрів немає жодного шкідливого виробництва, а відтак Стара Гута вважається еталоном чистоти довкілля.

За часів Австро-Угорщини в Гуті і Старій Гуп набрали неабиякого розвою лісорозробні промисли, котрими владував якийсь швейцарський барон. Гуцули працювали на пилорамах, згодом, за часів Польщі, майже до підніжжя гори Сивулі протягнули вузькоколійку. Скільки нею перевезено лісу! Щоправда, слід віддати належне полякам, які не лише заготовляли деревину, але й дбали про лісовідновлення, і навіть, що нині видається неймовірним, зарибнювали прські притоки річки Бистриці Солотвинської фореллю, харіусом, щукою. Лісопромисел не припинявся і в роки німецько-фашистської окупації, і в радянську добу. Саме за Союзу Карпати „облисіли", бо треба було за будь-яку ціну виконувати сумнозвісний план. Три лісництва, розташовані на теренах Гути і Старої Гути, - Гутянське, Межеріцьке і Сивульське, а також Порогівський лісопункт хоч і забезпечували тамтешніх мешканців роботою, але лісорозробками завдали невиправної шкоди природі.

На початку 80-х років того століття чарівну природу Гути зауважили російські нафтогазовидобувники. Виробниче об'єднання «Нєфтєюганскгаз» звело на відшибі села пансіонат «Гута». Не відставали й місцеві газовики, зокрема управління «Івано-Франківськгаз» вибудувало базу відпочинку «Синьогора», правда, дещо скромнішу, ніж тюменський відпочинковий комплекс. А ще колишній Солотвинський лісокомбінат спорудив невеличку базу «Едельвейс». Треба віддати належне, розвиток відпочинкової інфраструктури дав кілька сотень нових робочих місць.

З настанням незалежності України суцільне безробіття, безгрошів'я не оминули й гірську Гуту. Лісопункт закрили, вузькоколійку, що слугувала понад 60 років, розібрали, вірніше розкрали. Нікчемнів і відпочинковий бізнес. З Росії охочих їхати у відомчу оздоровницю відчутно поменшало. Відтак, пансіонат і будинки відпочинку стояли пусткою. Хіба що районне й обласне кормило возило сюди перевіряльників для сабантуїв. Місцина у Гуті припала до вподоби комусь із столичних владних мужів. Визріла ідея збудувати урядову резиденцію. Доручили Львівській залізниці бути головним зодчим і виконробом. Незабаром розпочалась велетенська будова. І вдень, і вночі сотні, ба тисячі українських та іноземних будівельників мозолилися без спочину й вихідних. Навіть школярі підклали свої плечі ддя облаштування території президентськрго маєтку, заготовляючи на річках філігранні камінчики.

Хто фінансував будову, скільки вона коштувала? На ці питання ніхто, принаймні зі смертних, ніколи не вдостоїться відповіді. Губернатор краю Михайло Вишиванюк, який персонально клопотався, як жартома охрестили аборигени, БАМ-ом, твердив, що будова сторіччя велася силами й на кошт Львівської залізниці. Остання, до речі, на вимогу горян збудувала й модерну школу в Гуті. А торік у Старій Гуті за сприяння влади звели величаву церкву. Хоча гутяни не мали й не мають пречетності до залізниці. Проте на такий крок піти змусили саме селяни: взамін за виділену під резиденцію землю.

Що ж воно таке, втаємничена гірська резиденція глави держави? Воістину, то справдешній палац. Три яруси плюс підземні приміщення з 25-метровим басейном, всілякими «джакузі» й саунами, фонтанчик з джерельною водою. Стіни, стовпи, долівка облицьовані мармуром. Подейкують, привезеним аж з Італії. Головна зала співрозмірна Марийському палацу в Києві. Облаштовані вишукані каміни, один з яких ми мали змогу усі бачити під час новорічного вітання українського Президента, котре транслювалось майже усіма телеканалами. Напрочуд гарний вигляд має триповерхова книгозбірня. Щоправда, невідомо, чи щось читає Леонід Кучма з класики, бо, як колись зізнався його речник Олександр Мартиненко, «президент газет не читає». Кажуть, вражають інкрустовані заморські меблі, якими обставлені апартаменти глави держави. Звісно, електро - та газопостачання тут автономні. З Івано-Франківська прокладено зо 60 кілометрів волоконного кабелю зв'язку, змонтовано й вежу супутникового зв'язку. А ще збудовано невеличкий автобан, що веде до вертолітного майданчика, на якому повсякчас чергує гелікоптер. Усі пішохідні доріжки з підсвіченням.

Недалечко від президентського фільварку розташований присілок Сумарина. Його мешканці користувались мостом через річку, аби добратись до себе з села. Тим же мостом послуговувались й урядовці. Вирішили поставити для автохтонів окремий міст. Нещодавно об'єкт здали в експлуатацію. До речі, про сполучення. Дорога з Івано-Франківська до Старої Гути відмінна, нинішньої зими пригнали особливу шляхову техніку аж з Харкова, котра цілодобово безупинно розчищала й посипала гостинець піщано-соляною сумішшю. Подейкують, згодом збудують автобан в обхід населених пунктів, аби кортежі могли мчатися на граничній швидкості. Бо тепер простий люд потерпає, коли вельможі їдуть в Стару Гуту, чи в зворотному напрямку - до Івано-Франківська: усі дороги, вулички, провулки перегороджують правоохоронці, а це викликає неабияке невдоволення у вільнолюбного населення.

Проте запопадливим чиновникам здалось, що умови праці й перепочинку для Леоніда Кучми в Карпатах воліють бути кращими. Око глави держави віднедавна тішитиме не лише місцева фауна, але й завезені тварини, серед яких плямисті олені, муфлони. Правда, останні погано акліматизувалися. Як і осетри в озерцях біля президентської резиденції. Чи не тому Івано-Франківська обласна рада ухвалила рішення передати одіозній ДУСІ (державне управління справами Адміністрації Президента України) ще кілька тисяч гектарів мисливських угідь. Володіння глави держави охоплюють додатково 11 тисяч гектарів лісу, а загалом маєтність осягає 25 тисяч гектарів. Цій розкоші позаздрив би й король Данило Галицький, який, за переказами, тутечки бозна-коли полював. А отепер хазяїн цих угідь - Данилович. А ще є підсобне господарство, де відгодовують кабанчиків, утримують дійних корів, пасіку...

Біля резиденції на кілька кілометрів простягнувся каскад котеджів урядових і наближених до них осіб. Приміром, теремок для Медведчука збудували за тиждень! Тепер мешканці Старої Гути мають добрий ґешефт, позаяк чимало столичної знаті скуповує землі для будівництва дач. Аби бути ближче до «тіла». Платять горянам щедро.

Ніхто не ставить під сумнів доконечність існування казенних дач, але ж у всьому має бути міра. На тлі зубожіння народу такі побудови аморальні.


Горгани 2003

Розвідка до серця Карпат

Мрія була така: оглянути найглухіший район Карпат (повніша карта району), де мало людей, населених пунктів, стежок та доріг, де своєрідні ландшафти і оригінальні пам'ятки. По можливості пройти від Маняви (40 км на південний захід від Івано-Франківська) в напрямку на захід, до озера Синєвир. А якщо стане снаги й часу, то вийти в порівняно багатолюдний район Торунського перевалу і Славско. Ми були впевнені у власних силах, тому не цікавились порадами наших друзів, що тут бували.

t [Пн 28.07.2003] Несподіванки почались одразу після висадки з поїзда. Як не дивно, ніхто нам не міг толком пояснити, звідки можна дістатися в Маняву, і лише приватні автобусники наполягали, що за пристойну платню довезуть куди завгодно. Ми на провокації не піддаємось - економити будемо!

Чергова порадила їхати на автостанцію N3. Добирались туди дуже клопітно, ледве впіймали підходящу маршрутку, бо всі їдуть в інший кінець міста, до АС N2. Ми наполегливо знайшли саме те, що нам порадили.

Висадка з автобуса в с.Солотвин Їдемо, розглядаємо понеділкову ранкову метушню городян, і якось так сталось, що понесло нас на 2-гу автостанцію!!! Проминули АС N3 у південному передмісті, а далі нас чомусь повезли в іншу сторону?! Проїхали все місто, от вже й кози пасуться, і ось нарешті невеличка контора з розкладами й зальчиком очікування. Викидаємо наші чималі рюкзаки, йдемо до каси - а нам і кажуть, що не туди потрапили, і треба нам саме на АС N3, в район ткацької фабрики!!!

v З останніх сил повертаємось назад, ненадовго приземляємось в гостинному кафе, а потім впихаємось у старезний бруднючий автобус. Везе він нас, везе, все вище й вище, і нарешті ми вивантажуємось у заростях м'яти посеред Солотвина, на кам'янистому березі Бистриці Солотвинської, яка тече до Івано-Франківська, і вдалині, все ближче, гори!

В автобусі якась безтолкова тітонька висловила припущення, що десь тут мають бути соляні печери. Але місцеві нам пояснили, що це не той Солотвин, який у Закарпатті.

Як тут все дивовижно!

Ще трохи пішки, ще одна маршрутка, лишаємо набридлі рюкзачища у чиємусь сараї, і нарешті досягаємо казкового Манявського скиту, тобто монастиря серед гірського лісу.

Манявський скит: 
підземна церква і надбрамна дзвінниця

Від Маняви до водоспаду близько 7 км крутої гірської дороги, і кілька бродів І от починається справжній похід. До Манявського водоспаду близько 7 км кам'янистого спекотного підйому, з перепадом висот метрів 200, вгору долиною річки, на захід. Принагідно згадується, що висота поверху в житловому будинку близько 3 м, а київська телевізійна вежа не вища за 400 м.

Як завжди, у перший день рюкзаки важелезні, неоковирні, незвичні; руки й ноги тремтять, жахливо хочеться попити й прилягти. А ще якісь двоє проворних мужичків підначували, що руслом ріки вони добіжать до водоспаду значно легше й швидше...

Але й для нас нарешті настає свято. Поволі кінчається село й починається тінисте ягідне узлісся, і навіть дорога йде донизу. От і перший брід, по коліно в холодній воді. Насолода!

Водоспад!!! Водоспад має бути десь поруч. Від втоми й нетерплячки обираємо на його роль чималий струмок, що спадає зі схилу, й починаємо просто при дорозі лаштувати табір.

Але пройшла мимо молода парочка, і здивовано запитала: а чого це ви до водоспаду зовсім трішки не дійшли? Побігли ми на розглядини, і за поворотом ущелини побачили таке...

Просто не віриться, що це насправді!!! Куди там славетному воловецькому Шипоту з його ступінчастим збіганням потоку на 14 м - тут 17 м майже вільного падіння. Купатись під ним неможливо: валить з ніг. І такі скелі!

Купатись чи не купатись?!... Ну а згодом? Про наслідки можливі не подумать? Л.Подерв'янський. Гамлєт.

Q Просто коло водоспаду чудові табірні галявини, де ми й поставили намети. А надвечір нас нарешті наздогнали ті два шустрики, які хотіли скоротити шлях вздовж ріки. По-перше, по дикому камінню йти було ще важче, ніж по крутій дорозі, а по-друге вони таки заблукали.

[Вт 29.07.2003] Зранку неподалік надибали хатину, що може колись придатись як притулок від дощу. На таку пересторогу настроюють хмари, і спогади про минулорічні карпатські зливи. Але поки що з відмітки висоти 713 м починаємо підйом на хребет висотою 1100 м з промовистою назвою: Чортки! Що-то він нам готує? Ноги поступово звикають до крутосхилів, руки до альпенштоків, а серце й легені до підвищеного навантаження.

Від водоспаду до урочища Дуплянка пройшли всього близько 7 км, але яких!

Трохи заважала мряка, добряче затримали зарості чудової гірської малини, а ще тривожила непевність шляху. Йшла собі, йшла гарна дорога, а потім раптом розсипалась на глухі стежки... Ломонулись ми крутосхилом в лоб, і вилізли на дикий, нехожений хребет. Тільки й радості, що трохи чорниці. Куди іти, куди податись?

Вперше в горах

Добре подумавши, послухавши розумних порад, та ще й перекусивши, чим Бог послав, командир вибрав напрямок руху хребтом на захід, в надії, що десь там трапиться стежка чи дорога до річки й селища. Саме цей поворот змарнував нам мало не 3 доби, і зрештою радикально обмежив наполеонівські плани.

Таня Віта

Скоро зникли будь-які ознаки стежок, почався мордохлист. Далі схил став крутішим, і в гущавині частіше стали траплятись важкопрохідні завали хмизу та повалених дерев, які доводилось або перелізати, або обходити колючими заростями. Почало сутеніти, і виникла реальна загроза безводної сидячої ночівлі, бо навіть лягти не скрізь було місце. Ні в якому разі не можна було поспішати, бо з незвички запросто можна було сильно поранитись, навіть поламатись, а виносити постраждалого крізь такі хащі...

Напруга наростала, аж ось нарешті в сутінках показалась стара, густо заросла малиною вирубка, а серед неї струмок! Табір поставили майже нормально, хоч і на косогорі. За день пройшли всього близько 7 км, але яких!

[Ср 30.07.2003] Зранку план був такий: виходимо на дорогу, спускаємось до Гути, перетинаємо її, і далі на захід, через Осмолоду до Синєвира. Сміливіше долаємо переправи, вже не сильно боячись намочити черевики. Та не так сталось, як гадалось!

Підемо вбрід? Краще по колодах! А тут що робить?!

Пішов дощик, довелось начепити накидки. А далі взагалі почалось невеселе кіно: вийшли на розкішний асфальт, ще й з прибамбасами вздовж дороги, з пасікою, і навіть вертолітною площадкою. Це означало, що ми потрапили до якихось багатих володінь, і от-от нас почнуть звідси гнати. Просто, блін, як у Криму!

Може якраз дощик нас і сховав від неприємностей, бо зустрічні селяни настрахали, що це президентська дача, і якщо нагодиться охорона, то промарудять нас цілий день. Лиш через тиждень ми придбали путівничок, де чорним по білому прочитали: цей район з 2001 року закритий для туризму. Добре, хоч дорогу на вихід нам підказали - назад вздовж хребта, на південний схід, до гори Ріпна.

Але після вчорашніх хащів, та під дощем, так не хотілось кудись іти всліпу! Отже, поставили табір, зробили велике вогнище, поїли ягід, і в розвідку збігали. Кілька разів поміняли і закип'ятили воду в черевиках, а надвечір і дощ ущух. Набігались за день добряче, а перейшли всього на пару кілометрів західніше попередньої ночівлі.

Робота з картою

Від урочища Дуплянка через гору Ріпну до урочища Кінський Огонь [Чт 31.07.2003] Нарешті майже повноцінний ходовий день! Нарешті акліматизувались, втягнулись, впряглись. Спокійно, без надриву і паніки вийшли з висоти близько 800 м на мальовничу вершину Ріпну (1212 м), де могли бути ще позавчора.

Знов помилувались трохи вже осточортілим хребтом Чортки, погутарили зі старим пастухом, побачили подальший шлях, і легко й весело пішли далі, поступово повертаючи в омріяному напрямку - на захід.

Зустріли трактор, потім ще одного старенького пастуха, і так поступово, стежками й гірськими дорогами, вийшли в урочище з казковою назвою Кінський Вогонь. Що воно таке - може квітка так називається? І знайшли тут чудову хатину, не гіршу як минулого року на Маришевській поляні, напроти Говерли. Єдиний мінус - струмок далеченько. За день пройшли більше 10 км, ще й з пристойними перепадами висот.

[Пт 1.08.2003] Місце дуже ягідне і грибне, просто важко сходити в кущі: одразу починаєш гарячково збирати дари природи. А ще зупинила наш подальший рух прикра необхідність: брати Овчаренки десь на попередній стоянці загубили дорогоцінний ліхтарик, отже треба йти його шукати. Так що довелось оголосити днівку, і за півтори доби мимо пройшов всього один чоловік. Наготували всякого смачного, дуже багато співали, словом - відпочили. Але розвідкою злегковажили, поклавшись на те, що нам і звідси все добре видко.

Притулок наших душ Святкова трапеза

Пошуки ліхтарика спричинили цілу купу пригод. Спочатку спробували повернутись на попередню стоянку якою-небуть коротшою дорогою. Як завжди в горах, замість скорочення шляху заблукали, знов вийшли лісом до якихось багатих будинків, звідки щодуху втекли. Одна радість, що назбирали чудових грибів. Отже, довелось-таки хлопцям збігати назад вже пройденою дорогою, і добряче натоптати ноги. Але ліхтарик знайшли-таки, та ще й добряче розім'ялись.

10 км через гору Станимир на південь [Сб 2.08.2003] Ніяк не виходить рухатись на захід, до Синєвира! І взагалі важко кудись пройти. Не допомагає і хороша карта: просто мало доріг і стежок, а в хащі напролом лізти не хочеться. От і знов, на хребті Станимир: начебто вийшли на гарну дорогу, а вона розсипалась по старій вирубці і зникла.

Ледве-ледве вдалось знайти стежку, але знову гори не пускають куди хочеться, а повертають нас вгору і кудись на південь. Одне радує - злощасний хребет Чортки нарешті зник з очей.

Кошара на хребті Станимир

Від гостинної хатини, з висоти близько 900 м, піднялись на багатолюдні ягідники й пасовиська, на висоту близько 1500 м. А потім знов ломились вниз крутосхилом крізь хащі, зате вже в сутінках здобули коштовний подарунок: чашоподібну, з усіх сторін оточену горами й лісом долину біля річки - тут таке називається "звор". За день пройшли менше 10 км, але в розвідках напетлялись добряче.

[Нд 3.08.2003] Зранку швидко зібрались, легко й весело йшли лісовозною дорогою вниз до села Максимець, і чомусь трохи сумно фантазували, як будемо жебрати в поїздах, а відтак намагались співати жебрацьких пісень. Село якось підбадьорило, ми раділи і хатам, і автомобілям, і перейшли вбрід річку поряд з містком.

Люди йдуть з церкви, несуть додому гостинці. А нам, бідолашним, так і не вдалось зайти в крамницю, і знов почались сумніви щодо доріг. Радили йти до гори Сивулі через ҐРУНЬ - пасовище на пагорбах, але надійнішим здавався шлях вздовж річок. А зрештою нам трапились добрі провожаті.

На захід, на захід! Чимало довелось пройти, дехто гарно приморився. Спочатку спускались долиною річки Дощинки, вийшли до повністю занедбаного колишного лісгоспу, зі слідами давно минулого благополуччя. Зрештою вийшли-таки на правильну дорогу, на південний захід, вгору вздовж Бистриці Солотвинської - тієї самої, в якій купались у перший день, і що тече до Івано-Франківська. Трохи заблукали лише під самим перевалом, в урочищі Пекло, але, на щастя, для ночівлі знайшли-таки чудову галявину на триповерхової висоти скелі між двома потічками.

На околиці села Максимець Спляче левеня

Від с.Максимець по рікам Дощинка і Бистриця Солотвинська під гору Сивулю

Рекордний денний перехід, навіть не рахуючи розвідок: близько 15 км! Приблизні перепади висот: 1000 - 900 - 1100 - 900 - 1500.

[Пн 4.08.2003] За розрахунком часу наш останній пункт - Осмолода, до якої не так вже й далеко. Далі троє повертаються додому, а решта вирішила разом їхати ще й на Шацькі озера, на зустріч з нашими друзями-туристами. Отже, полінувались переносити табір, і знов влаштували днівку, для радіальної прогулянки на гору Сивулю (1818 м).

Серед горгів, на фоні жерепових схилів Вершина Сивулі

Ось нарешті справжні Горгани!   ҐОРҐАН - кельтське слово, що означає "довга гора".

ҐОРҐИ - кам'яна порода з ямненського пісковику, яка вкриває вершини та привершинні території ҐОРҐАНІВ та деяких інших гір, розміром від 3 см до 3 м.

[д]ЖЕРЕП(а) - карликова гірська сосна (Pingus mughus Scop.), яка росте вище лісової смуги густими заростями висотою до 3 м, стелиться по землі, утворюючи важкопрохідне криволісся. Виконує протиерозійну, обвало- і лавиностримуючу функції.

На перевалі дуже гарно, тут ціле наметове містечко, а за ПольщІ (наголос на останній звук!) були й будинки, від яких нині лишились самі фундаменти.

[Вт 5.08.2003] Від перевалу, висотою близько 1450 м, вийшли на стовпчики довоєнного кордону між Польщею та Чехословаччиною. Знову постав вибір шляху: або по хребту, безводному й відкритому всім вітрам, або знов боротись з лісовими несподіванками. І знов обрали варіант низом, вздовж рік.

Прикордонний польсько-чехословацький стовпчик В гущавині

Весело пройшли кілька кілометрів, і... знов заблукали. Лісові нетрі, крутосхили, болото. Дорога то з'являється, як спогад про давно зниклих звідси людей, то знов губиться у заростях. Часом йдемо просто по річці Бистрик, як колись у зимових походах, намагаючись лиш не забрідати глибоко. Мчимо вниз по течії, на північний захід, на далеку Осмолоду! Чи встигнемо до темряви?

Вийшли до руїн вузькоколійки Зруйнований місток

Нарешті показались сліди колишньої лісовозної вузькоколійки: гнилі рештки шпал, маленькі костилі, а далі навіть розбита колія і пристойна стежка. Як тяжко кілька годин йти зарослими бур'яном шпалами! Мчимо щодуху, і всі спотикаються; хоч би ніхто з місточка не впав! Вперше в житті бачу дерев'яні вставки замість зниклих залізничних рейок: певно, хтось намагався тут тягати якісь вагонетки навіть після припинення експлуатації.

В шаленій височині над долиною майорить давно занедбаний трос лісовозної канатки. От би по ньому проїхатись!

І ось вже стали частіше траплятись люди, і от ми вже на гарно наїждженій автодорозі. Вийшли! З останніх сил розташували табір на величному урвищі над рікою Лімницею. З останніх сил відрядили розвідку до Осмолоди. Ледве тягнучи ноги, принесли купу смачних гостинців. Радісно і сумно. Денний перехід склав близько 20 км, та ще й дуже непростих, а по висоті скинули цілий кілометр!

20 км на північний захід від гори Сивулі до села Осмолоди

[Ср 6.08.2003] День відпочинку. Купались, мились, не поспішаючи перенесли табір в Осмолоду, І лише тут дехто з жінок насмілився на спробу зрушити з місця справжні чоловічі рюкзаки. Завтра рано поїдемо автобусом до Перегінського, і далі до Івано-Франківська.

На березі Лімниці Район Осмолоди

Осмолода - село крихітне, всього на 30 садиб, але привітне й цікаве: гарні краєвиди, оригінальні місточки, кілька крамничок і кафе. Оглянули всілякі місцеві принади, познайомились з іншими туристами та з цікавими місцевими жителями, купили путівничок. Можна було б змотатись на озеро Синєвир, до якого більше 25 км, дорогою ловити якісь попутки, але ми полінувались.

Екзотична гойдалка

Підсумовуючи, можна сказати що ми розвідали дуже цікавий гірський район, в який ще не раз хочеться прийти. Іншим разом швидше доберемось до Маняви, за другий день перейдемо до хати в урочищі Кінський Огонь, на третій вечір станемо на ночівлю під Сивулею, ще через пару днів коло озера Синєвир, а там, давно знайомими стежками, вийдемо до залізниці - у Воловець або Славско.

Рештки вузькоколійки, яку начебто сподіваються відновити для туриських потреб, за підтримки зацікавлених європейських партнерів.

Зруйнований залізничний місток

[Чт 7.08.2003] Всю ніч тремтіли від холоду в очкікуванні автобуса. По дорозі були вражені незвичною кількістю людей у незвичному міському одязі. В Перегінському поснідали, довго чекаючи на незатишній автостанції. І от гори все далі й далі за вікнами.

Лісосплавний шлюз в Осмолоді Церква в Перегінському Автостанція на фоні гір

Милий Івано-Франківськ - древній Станіславів. Книгарні, Інтернет - всі блага цивілізації. Екскурсію нам провів затупник міського архітектора.

[Пт 8.08.2003] Після жахливого загального вагона рахівського поїзда (давно не їздили так незатишно) - казковий Львів. Відвідали і традиційні давні пам'ятки, і новітні модні виставки й культурні центри. Як завжди, вражень дуже багато. Увечері провели додому до Києва трьох наших друзів. А п'ятеро ентузіастів продовжили мандрівку ще й до Ковеля, але то вже трохи інша історія. На цей раз із вагоном нам пощастило.


Серпневе паломництво на Говерлу

Карти маршрута: масштаби в 1 см 1 км (400Kb), 500 м (500Kb).

Фото Ніни Савєл'євої та Ірини Турчиної © 2002

Проводи

Субота 3 серпня 2002 - виїзд з Києва до Івано-Франківська. Самих мандрівників набралась "чортова дюжина", а ще немало й проводжаючих. Як завжди, найважче - добратись до вокзалу. Варто було лиш відштовхнутись ногою від причалу, як напруга відлетіла: їдемо! Нетерплячка: вийти в ліси захотілось уже в Малині. Транскарпатський трамвай

Як повільно їде! Неділя 4 серпня - дизель-поїзд сі тащив з Івано-Франківська до Рахова ледве не 6 годин!!! Бідолашний моторист весь час мотався вздовж состава - туди-сюди від одного до другого дизеля. У передгір'ях стало цікавіше, краєвиди стали мальовничіші, почались тунелі. З гірки, після перевалу в долину Тиси, поїхали веселіше. Проте, за День залізничника ми увечері таки випили.

Урочиста передача чергування Близько 14.30 виходимо за Ясинею - в Квасах. Квасами по-місцевому називають мінеральну воду, і мінеральне джерело витікає прямо біля станції.

Понеділок 5 серпня - ранкові забави на березі Тиси: урочиста передача чергування

Підйом на Менчул (дуже розповсюджена місцева назва, від румунського Munte - гора). Тривожно поглядаємо на грозові хмари, але поки що Бог милує.

Виходимо з Квасів до Менчула З лісу на альпійські луки - полонину Важко! Ночівля на схилі Шешула

Перші дні рюкзаки ще дуже важкі, правильні звички ще не виробилась, а косогори, як на гріх, найкрутіші. До того ж, почались ягідники - чорниця і брусниця, тому переходи надто короткі, і важко втягтись в ритм ходи.

На Петросі Вівторок 6 серпня - перевалили в долину Богдана.

Середа 7 серпня - на схилі Петроса (2020 м) влаштували днівку, і на вершину ходили без рюкзаків.

На Петросі Четвер 8 серпня - полонина Шаса. Проминули чудову церковку з каплицею та невеличким притулком для подорожніх. Навколо, скільки око бачить - ні душі, і до найближчого села Богдана десятки кілометрів, а в церквиці чисті рушники, і свічечки ніби щойно погасли.

На підходах до Говерли Дорога на перешийок до Говерли в обхід Петроса довга, зате дуже приємна. Ночували на досить зручній галявині в районі так званої "могили Льва" - меморіального каменя на честь загиблого в зимовій лавині студента на ім'я Лев. Хмари то нижче нас, то вище. Часом стрічаємо місцевих жителів та туристів з різних міст і країн. Завидно милуватись їх чепурним, зручним, легким спорядженням. Ми ще й нерозумно додали собі ваги, взявши окремі намети на 1-2 людей: важко нести, а спати хоч просторо, зате холодно.

Від могили Льва до вершини П'ятниця 9 серпня - при переході через Говерлу (2060 м) погода була надзвичайно сприятливою: ні спеки, ні дощу, ні вітру, ні туману; чудова видимість. З-під звичних карпатських осадкових глин і осипів показались скелі глибинних магматичних порід.

Йдемо по межі двох областей та річкових басейнів, вздовж гранітних стовпів (колишніх прикордонних) з позначками Cs/P та кілометровими відмітками. До сталінського "визвольного походу" 1939 року Закарпаття було чехословацьким, а Прикарпаття - польським.

На нашій українській Фудзіямі як завжди багатолюдно, незатишно і засмічено. Повно тут іноземців! Добрі люди дали мобілку - зателефонувати в Київ. Ох, як же тут потрібен гарний капітальний туриський комплекс!

Вершина Говерли Вибір шляху Пікнік на Говерлі

Українська Фудзіяма Говерла на повен зріст: типовий вулканічний конус, достойний пензля найвишуканішого художника.

Ранок суботи 10 серпня. Високогірна ночівля також порадувала нас чудовою тихою погодою. Але й тут бракувало елементарних гігієни та зручностей.

Іронічні легенди пов'язують назву озера не з примхливою гірською погодою, а з обіцянкою виконання бажань всім, хто скупається. Отже, стосовно жінок? - правильно! - обіцяють, що вийде заміж. Проте наші жінки скупались не всі.

Намети довкола оз.Несамовитого Йдемо в туман Під грозою: 
Не розуватись!! 
В черевиках!!!

При нашому спуску в мальовничу котловину за скелями Ребра і Шпиці погоді нарешті увірвався терпець, і вона не дозволила нам вдосталь намилуватись ні невеликим сніжником, ні водоспадами.

Крізь грозу пробиваємось в долину - без стежок, навпростець, через болота і струмки. Це називається "змінити воду в черевиках". Лише на хуторі у пастухів "воду в черевиках закип'ятили", обігрілись гарячою сироваткою і купили сиру.

Притулок наших душ Ось такий тут сортир - майже Пізанська дзвінниця Ніндзюцу по-карпатськи

Неділя 11 серпня: найгостинніша крайня садиба села Бистрець Верховинського району. Цей Бистрець підкрався геть неочікувано.

Понеділок 12 серпня: а ягід, а грибів тут!!! Піч, сіновал, лазня, свіже молоко, крамниця, пошта і безліч інших радощів. Прогостювали ми тут три доби, хоч сервіс поки що в зародковому стані.

Брусниця й чорниця Кончен поход без единого трупа,
а не лучше ли было всей группой
опрокинуть стаканчик-другой?
В пивной! Прощання з гостинним притулком

Вівторок 13 серпня: Як тут не добре, але наша дорога кличе далі. Вдосвіта проводили двох наших супутників на дорогу до містечка Верховина (звідки вдала попутка безкоштовно довезла їх до Івано-Франківська).

А самі перейшли в гостинний безкоштовний приют на Маришевській поляні. Увечері збігали на розвідку в Ворохту-10 (10 км від станції). Подзвонили додому, купили смачненького, навіть замовили на ранок мікроавтобус для своїх від'їжджаючих! Такого сервісу я тут ще не стрічав! Кинули оком на тур. табір НТУ-КПІ "Карпатський Глобус", який справив звичне жалюгідне та відразливе враження.

Звечора не здогадались промаркірувати стежку до свого притулку, так що ледве знайшли своїх аж о 2-й годині безпросвітно темної ночі, бувши на ногах з 6-ї години ранку.

Середа 14 серпня: провели ще 7 учасників на дорогу до готелю "Заросляк", а потім, перечікуючи дощ, проспали в хаті на Маришевській поляні цілу добу. Все здавалось, що от-от ввалится в хату мокра й змучена туриська група, але дочекались лише кількох місцевих грибників.

Четвер 15 серпня: безпросвітні зливи примусили-таки багатьох туристів скоротити свої плани. Зате ми їхали з-під самої Говерли на маршрутці до Яремчі, півдня гуляли по Івано-Франківську, ще цілий день насолоджувались Львовом! А вже після повернення додому в зекономлений час відвідали ще й Ніжин.

Практичні поради

Існує достатня кількість посібників як щодо романтики, так і щодо технології спортивних мандрівок. Але найважливішими є ті міркування, які допомагають долати перешкоди не лише в поході, а й у повсякденному житті.

Склад команди. Менше 4 людей непрактично, а більше 8 починається психологічне дроблення. Перед багатоденною мандрівкою обов'язково перевірте свою сумісність в одноденній прогулянці.

Основи безпеки - правильні навички, доведені до автоматизму а також взаємодопомога. Отож, група ні за яких обставин не повинна втрачати візуального та голосового зв'язку, а для цього дуже важливо встановити порядок розміщення учасників в колоні на марші.

Лідери приймають на себе працю не лише розвідки шляху і задання темпу, а й подолання безлічі дрібних перешкод. А ті, хто слідують за ними, з одного боку, можуть їх підстрахувати, а з другого, не повторюють їх помилок. На простих ділянках найкраще місце в групі - у першій половині, позаду лідерів, і саме тут повинні рухатись найслабіші учасники, щоб не створювати проблем собі і своїм супутникам.

Замикають колону сильні досвідчені мандрівники, які надійно підтримують контакт з керівником та з відстаючими, і утворюють "сферу безпеки", не дозволяючи нікому лишитись насамоті з проблемами.

Будь-яке навантаження має наростати і зменшуватись поступово, без ривків; кульмінацію бажано планувати на середину етапу (переходу, дня, походу). На переході слід уникати зайвих зупинок, а з місця перепочинку рушати повільно, щоб поставити найповільніших на їх місця в похідному порядку.

На привалі слід одразу утеплитись, але перед початком руху обов'язково зняти теплий одяг. Відстаючих розвантажують, а надміру швидких довантажують - або вагою в рюкзак, або додатковими обов'язками, наприклад розвідкою кращого шляху чи підноскою рюкзаків для відсталих.

Не полишайте проблеми на погану погоду, темний час доби і несприятливі обставини. Наприклад, столовий посуд миється ПІСЛЯ, а не перед трапезою, і перевернутим виставляється на просушку.

Хода. Для городян, звиклих до асфальту, гірські стежки становлять не лише незручність, але й загрозу; отже...

  • Якщо Вам важко, нервуєтесь чи просто втомились - станьте "на буксир" до того, хто йде добре. Намагайтесь якомога точніше копіювати всі його рухи, не відривайтесь на складних ділянках, слухайтесь порад.

  • Звикайте бачити шлях не стільки очима (для них є поважніші справи), скільки ногами: вони мусять самостійно і звично стрічати будь-які нерівності, як при лижному катанні. Для цього щокроку носок задирається високо догори, відкриваючи підошву назустріч руху, а потім стопа енергійним поштовхом перекочується з п'ятки на носок. Така вправа загартовує голіностопний суглоб і всі його зв'язки, заздалегідь убезпечуючи від вивихів.

  • Щокроку нога виноситься вперед без навантаження, спершу намацуючи опору. При цьому на опорній нозі доводиться злегка присісти, згинаючи коліно вбік, наче вгвинчуючи стопу в грунт. Дуже корисне тренування: спускатись сходами через 2-3 щаблі.

  • Дуже важливо звикнути користуватись альпенштоком, себто палицею, на яку можна припасти вагою всього тіла, тримаючи її двома руками проти схилу. Себто, слід, всього-навсього, триматись за схил не рукою, а штичком. Останнім часом в моді ходіння з парою лижних палиць, але вони мусять бути достатньо міцними, щоб не зігнутись і не переломитись від поперечного тиску.

  • Підйом важчий фізично, а спуск - психологічно, і становить більшу загрозу.

Слід пам'ятати сигнали уваги: ПІД НОГИ (не спіткнись), ГІЛКА (бережи очі), КАМІНЬ (стережись: летить згори), тощо.

Повсякденна акробатика

Страх великої висоти - нормальна людська якість. На жаль, мало хто пам'ятає, що небезпечною буває навіть висота власного зросту, коли доводиться спіткнутись. Не раз протягом життя мене виручала капітально закріплена звичка падати м'яко, по-спортивному.

Кілька разів навертався з велосипеда, траплялося ловити на сходах необачно літаючих дам. Колись любив зістрибувати з поїзда, що уповільнив хід; правда, якось був на волосок від загибелі, і з тих пір став боязкішим.

А найприкольніше трапилось мені колись давно крутонути сальто на станції метро "Політехнічний інститут". Швиденько біг собі вниз по ескалатору, сумочкою помахуючи (тепер на скаку я її притримую). І раптом відчув, що лечу: перечепився через сумку. І зробив дуже звичну і просту річ: скулився, згрупувався, перекотився по шалено напружених м'язах спини, і, викотившись на ноги, не спромігся навіть загальмувати, а прожогом вилетів з ескалатора крізь налякані погляди інших людей. Але живий і майже неушкоджений, лише трохи коліно поболіло.

Зимовий маршрут з Осмолоди

Немного о зиме в Карпатах.

Увага : лавини !

  Щозими в горах гинуть люди. Найчастiше це мiськi жителi, якi надто пiзно дiзнаються, що снiг спричиняє не меншу шкоду, нiж повенi, зсуви, селi : тече як вода i б'є як камiнь. Отже, щоб не втрапити в бiду, слiд дотримуватись ряду застережень.

Iндивiдуальне спорядження
  При кожному виходi в загрозливий район треба проводити контрольне тренування щодо необхідних заходів безпеки та страховки, доводячи правильні навички до автоматизму, а також випробувати спорядження:

  • Капроновi чи брезентовi рукавицi яскравого кольору з зав'язками чи гумовою петелькою.
  • Лавинна стрiчка чи шнур з яскравого капрону довжиною не менш за 15 м; через кожен метр повинен бути надписаний метраж i намальована стрiлка в напрямку до людини.
  • Лавинний зонд довжиною не менше 2 м (наприклад, змонтований з лижних палиць).
  • Лавинна лопата з дюраля 1,5 x 160 x 250 мм з ребрами жорсткостi та мiцним держаком не коротшим за 60 см.

Ризикована погода
  Снiг втрачає сталiсть за будь-якоi рiзкоi змiни - адже вiн складається з води.
  Загрозу становить випадiння бiльше за 25 см снiгу швидше за 2 см/год. при вiтрi, сильнiшому за 6 м/сек.
  У першi години завiрюхи слiд якнайшвидше вибратись з небезпечного району. Якщо це неможливо, слiд перечекати не лише хурделицю, але також схiд лавин i осiдання снiгу.
  Небезпечне потеплiння пiсля завiрюхи : сонце спричиняє зсуви, а танення - зрив снiгових дошок.
  Лавини може утворювати як пухкий снiг (сухi, вологi, мокрi), так i злежаний (зрив дошки чи карнизу).
  Навеснi небезпечний весь сонячний час. Плюсова температура протягом 36 годин або дощ викликають глибоке танення i мокрi лавини.

Березень в Карпатах Для уникнення загрози
  Взнати шляхи зходу лавин, напрям вiтрiв i буревіїв. Ретельно спланувати маршрут, порадитись з рятувальною службою, лiсництвом, мiсцевими жителями.
  Перед виходом на розлогий схил випробувати маленький, так само орiєнтований до сонця.
  Не "пiдрiзати" низ вiдкритого схилу.
  Сумнiвнi мiсця перетинати якомога вище, з прив'язаними i розпущеними лавинними стрiчками, по одному, без лиж, "в лоб" по лiнii потоку води, слiд у слiд.
  Ні в якому разі не припускати розривів групи, за будь-яких обставин не втрачати тісного візуального і голосового зв'язку та взаємодопомоги.

Безпечнiше
  Скелi, густий лiс, навiтрянi схили.
  Надiйно осiлий снiг з добрим ковзанням i ясним слiдом вiд лиж.
  Ущiльнений вiтром снiг з вiтровою ряб’ю, який провалюючись не розколюється на великi дошки.
  Шлях по випуклому рел’єфу, гiрському гребеню, подалi вiд снiгових карнизiв.
  Найкращий час – ранок досхiдсонця, отже збиратись в дорогу слiд ще затемна.

Небезпечна мiсцевiсть
  Самочинний зрив лавин можливий на схилi крутiше за 35 градусiв; зрив вiд лижника на схилi крутiше за 25 градусiв (близько третини кута мiж горизонталлю i вертикаллю).
  Шляхи систематичного сходу лавин – западини на схилi, крутi вузькi улоговини, прочеси в лiсi, рiдколiсся.
  Небезпечне осiдання великоi дошки на шар глибинноi паморозi. Поруч зi слiдом лавини може зiрватись ще одна дошка.
  На пiвденних схилах пiд час вiдлиг передвiсники мокрих лавин – "снiговi равлики".
  Небезпечне мiсце щонайменше першi троє людей мають долати з линвовою страховкою i спецiально призначеними спостерiгачами; але лавина може зiйти навiть пiсля проходження кiлькох людей.
  Нестiйкий схил може обвалитись навiть вiд пориву вiтру чи гучного звуку.

Рятувальнi роботи
  Потрапивши в лавину, треба щосили боротись за життя !  Скинути все спорядження, плисти по поверхнi вiд потоку, чiплятись за перешкоди ! Бережiть дихання - старайтесь прикрити вiд снiгу нiс i рот.
  Пiсля зупинки лавина швидко змерзається в лiд, тому щосили розширюйте простiр, доки снiг не встиг зледенiти i стиснути вас.
  Уважно слiдкувати за тим, кого захопило потоком, намiтити орiєнтири для рятувальникiв.
  Пiсля зупинки лавини покинути спорядження в безпечному мiсцi, де його не захопить новий обвал.
  Якнайшвидше розпочати пошук потерпiлих за течiєю, на поворотах i завихреннях, у великих кучугурах.
  Швидкiсне зондування: всi стають в шеренгу на вiдстанi руки i по командi зондують пiдозрiлi мiсця на кожному кроцi справа i злiва, не менше нiж на глибину 2 м.
  Зазнавши невдачi, повторюють зондування ретельнiше, по 3 перевiрки щокроку.
  Хто не приймає участi в пошуках потерпiлих - або вiдправляється за допомогою, або розпалює вогнище, готує харчування i при необхiдностi змiнює рятувальникiв.
  Пошуки не припиняються до знаходження всiх потерпiлих, але слiд також подбати про вiдпочинок i нiчлiг.
  Якщо людину відкопали після більш ніж 2 годин перебування під снігом, то для її порятунку необхідна спеціальна медична допомога.


  Фахові відомості за книгою одного з перших у світі лавинщиків Монтгомерi Отуотера "Мисливцi за лавинами", М., МИР, 1980. Укладач даних рекомендацiй вiтає їx розповсюдження у будь-якiй формi, з метою запобiгання загибелi людей.

Карел Чапек. Балада про Юрая Чупа.

Юрий Визбор. Да обойдут тебя лавины...

Життя мандрівника -
що сльоза на віях гір.

I поля, i гори -
снiг тихенько все украв,
зразу стало пусто...

Сайто Мокоті

Славско

Славско: історія й сучасність
Львівський лижний сервер
Клуб любителей горных лыж
Ресурс для лыжников

Туриська термінологія

Словничок Карпатія

АКЛІМАТИЗАЦІЯ - адаптація до природних умов високогір'я, щоб уникнути ВИСОТНОЇ ХВОРОБИ. Жартома також називають аклізматизацією або окльоматизацією (від російського "окльоматись").

АЛЬПЕНШТОК (нім. Alpenstock, букв. - альпійська палиця) - палка з гострим сталевим наконечником, має широке закріплююче і превентивне застосування в альпінізмі, може мати ТЕМЛЯК (тюрк. - "зігнено навпіл"), - шкіряний ремінь (тасьма) в формі петлі з кистю на кінці, за який носиться альпеншток чи льодоруб.

АНОРАК - вітрозахисна куртка ескімоського фасону (без застібок, з капюшоном), що вдягається через голову.

БАРАНЯЧІ ЛОБИ - згладжені льодовиком скельні виступи. Зазвичай вони оголюються під крутими відступаючими язиками льодовика. Великі ділянки баранячих лобів називають кучерявими скелями.

ВИСОТНА (ГІРСЬКА) ХВОРОБА - хворобливий стан при підйомі на великі висоти, зумовлений значним зниженням парціального тиску кисню в повітрі: почуття втоми, запаморочення, головний біль, нудота, біль у вухах, непритомність тощо.

ГІРСЬКО-ДОЛИННІ ВІТРИ - пануючі в горах вітри, що мають добову циклічність. Вдень вітер дує вгору по дну долини або вздовж схилу (долинний бриз), а вночі - зверху вниз (гірський вітер). Деякі збурення в цю циклічність може внести нерівномірний нагрів по-різному експонованих до сонця схилів. Постійність циклу гірсько-долинних вітрів вважається місцевою ознакою стійкої погоди.

НАСТ - крижана кірка на поверхні сніжного покриву, що утворюється при короткочасному таненні верхнього тонкого шару снігу і подальшому замерзанні утворюваної води.

ОСИП - скупчення уламків гірських порід, частіше за все під кулуарами (скельними коридорами). Розрізнюють великі, дрібні і середні осипи. Іноді подібні скупчення уламків рихлої породи (пісок, щебінь), а також лавинного снігу в основі жолоба називають відповідно до форми конусом виносу (лавинним конусом).

ПЕРЕВАЛ, ПЕРЕДІЛЛЯ, ПЕРЕНИЗЬ - це значно понижена і доступне порівняно з іншими точка хребта, яка використовується в якості транспортного коридору. П. зазвичай розділяє сусідні річкові долини.

СНІЖНИК - скупчення снігу нижче снігової лінії, що зберігається протягом частини або усього теплого часу року, після того як стійкий сніжний покрив вже зійшов. С. - проміжна форма між сніжним покривом і льодовиками. При збільшенні сніжності С. перетворюються в льодовики, при зменшенні - наслідують ті місця, де лежали льодовики. У сніжниках зберігаються поховані крижані ядра і кірки, а також поталі великі і дрібні брили снігу. По генезису всі сніжники діляться на дві групи - навіяні і лавинні (залишки лавинних конусів).

ФЕН - вітер, що перевалює через гору. Підіймаючись по навітряному схилу, потік охолоджується, а потім нагрівається, спускаючись по підвітряному. Якщо при підйомі досягається температура конденсації, виникає нерухома хмарна стіна, що різко обривається над хребтом. На навітряних схилах фен провокує опади, а на підвітряних, опускаючись, може розмивати хмарність атмосферних фронтів і ослабляти опади.


Зима в Карпатах
триває до квітня

Березень 1989: Воловець - Міжгір'я - Усть-Чорна - Ясиня

Була у мене з друзями звичка: щозими мандрувати далекими сніговими горами. Лиш свої рідні Карпати якось оминали. Але не було щастя, то нещастя допомогло: настали такі часи, що на далекі мандри в нас не стало грошей. Отже, ми вирішили легенько пробігти сніговими Карпатами кілометрів з двісті. Ранкова висадка у Воловці

На прогулянку вибрались:

Ще у поїзді люди кепкували з наших некозирних лиж та незвичного спорядження, нагадували, що снігу в горах вже нема. А як здивовано оглядались на нас воловецькі панянки, під парасольками та на високих підборах! Ніхто нас не розумів, адже всі лижники концентрувались на підйомниках у Славско. І карти в нас лише для автомобілістів, надто дрібні. Не вистачає навіть звичайних ложки, миски та лижних палиць. Лиш через багато років ми додумались носити з собою кілька запасних ложок.

У Воловці мене вразило порушення моїми супутниками делікатних мандрівних звичаїв: засмалили цигарок і побігли у пошуках кав'ярні!

Але то все дрібниці; нас чекали гори, оповиті туманами та снігами. Ми впряглись, побрели лісовою дорогою, і навіть досягли першого снігу. Втім, лижі спершу несемо на плечах, що у зимовому туризмі не дивина.

Воловецький вокзал Перші кроки лісом Перший сніг Воловець там, внизу, оповитий туманом Премо важелезні лижі на горбі Крутющий підйом вздовж ЛЕП

Нарешті вийшли з лісу на оповиту імлою полонину Боржава, і навіть стали на лижі. Єдиний орієнтир - ЛЕП до високогірного вузла зв'язку. З туману з'явились занедбані руїни гарного двоповерхового будинку, де не раз збирались поспівати барди з Києва, Москви та багатьох інших міст.

Туман на засніженій полонині Загадкові занедбані руїни

Добрели до найпомітнішого орієнтиру - антенного ретрансляційного комплексу на горі Плай (1330 м). Не зайве нагадати, що Воловець знаходиться на висоті 500 м над рівнем моря. Отже ми, своїми ногами, та ще й з немалими саквами, піднялись мало не на кілометр!

Лавинна станція ПЛАЙ На фоні антенного комплексу телевізійного ретранслятора

У цьому ж будиночку виявилась також лавинна станція "Плай". Ми з вдячністю відмовились від запрошення переночувати під дахом, бо погода заважала лише йти. А от у додатковій парі лижних палиць, замість забутих удома, нам відмовили.

Відійшовши на кілька кілометрів, вирішили ставати на ночівлю, бо йти в суцільному мороці все одно неможливо. На примусі швидко приготували вечерю, і тісно повтискались у багатомісні спальники.

Як вечірні, так і ранкові табірні роботи займають близько двох годин. Ті й другі бажано виконувати затемна, щоб максимум світлого часу лишився на рух по маршруту і орієнтування.

Будуємо снігову вітрозахисну стінку

Чи ночували ви коли-небуть у засніжених горах? Та ви взагалі НІЧОГО не бачили!

Взимку ночувати важче, ніж іти, отож ми по-дорослому поставили навколо намету вітрозахисну снігову стінку. На щастя, ніч була тихою і майже теплою (близько -15о), а ранок ясним і просто казковим. Але ж яке неподобство, коли цигарки палять просто у наметі, а некурящих виганяють надвір!

Ранкові збори в дорогу Сонячна полонина, туманні доли

Наші арктичні спорядження та навички здавались тут трохи кумедними, зате дозволяли комфортно почуватись, і спокійно збиратись у дорогу.

Нам - туди! Наші спортивні дами

Легко траверсували вершину Великий Верх (1598 м), і весело рушили далі Боржавою. Збирали замерзлі чорницю та бусницю з-під льодяної кірки.

Рушаємо в дорогу На Верху Великому, 1598 м Туман в долині розвіявся Щоб не зісковзнути в провалля, безпечніше спускатись по траві Полонині не видно кінця Вдалині - три велетенські білі кулі радіолокаційного комплексу на горі Стой Гірський туризм - це постійне переодягання На ночівлю спустились у лісову зону, і вночі намокли під дощем

Все було просто і весело, доки перед нами простягався чіткий та виразний гірський хребет. Але ось він втратив висоту, поринув у ліс, і ми злегка заблукали.

У пухкому лісовому снігу довелось згадати навички почергового пробивання лижні: щодесять хвилин перший, втомившись, відступає на крок убік, пропускає повз себе всю групу і прилаштовується у хвіст - відпочивати. Це називається мала карусель; буває ще й велика, коли міняються по двоє. А в особливо глибокому й тяжкому тайговому снігу буває ще перший чи навіть двоє перших без рокзаків. За рокзаками потім доводиться вертатись, але по пробитій всією групою лижні то вже не клопіт, а весела розминка.

Велика Боржава скінчилась, і ми злегка збились з маршруту

На ночівлю довелось добиратися на турбазу до Міжгір'я З Колочави нарешті знов пішли горів У лісі ночувати простіше й веселіше, ніж на голій горі, так що навіть нічний дощ нас не надто засмутив. Але шлях по хребту ми загубили, отже довелось спускатись до дороги. У калюжах буяло масове жаб'яче весілля і було повно жаб'ячої ікри. Автобусом під'їхали до райцентру Міжгір'я та зупинитись на турбазі. Просушились, відігрілись, помились, поремонтувались, а увечері навіть оскоромились морозивом з кон'яком у чепурному підвальчику. Це вам таки не арктична тундра!

Негода не вщухала і наступного дня; до того ж ми не наважувались штурмувати непривітні схили полонини Красної. Отже продовжили шлях автобусом, повз Синєвир, де зіскочив з маршруту один наш учасник. Вчотирьох переночували знову під дахом, цього разу в хаті у селі Колочава +.

Далі, на щастя, автодороги вже не було, отже, нарешті, ми знову стали на лижі. В напрямку на Комсомольськ (колишнє село Німецька Мокра) вийшли на перевал Переслоп, звідки на полонину вела чітка, але страшенно крута тракторна дорога.

Гірський трактор - то літальний апарат, значно важчий за повітря.

І тут побачили не лише снігові карнизи, а й справжній лавинний язик. Такими язичками навіть скромні Карпати щозими злизують по кілька людських життів.

Лавинний язик на полонині Красна

Гірський туризм вимагає деяких зосередженості, самозречення і аскези. Далеко від міської метушні трапляються хвилини урочисті, наче служба в храмі Божому.

Полонина вкрита льодяною кіркою, а вузькі гребені увінчані зловісними карнизами, так що доводиться спершу бігати у розвідку. Кілька годин такого нервового руху, і ставимо намет на ночівлю. Зводячи вітрозахисну снігову стінку, мимохіть спорудили відхоже місце, чому наші баришні були вельми раді.

Три фактори стримують розвиток зимового туризму: сніг, мороз і лижі, - чорти б їх усіх взяли!

Красна - полонина невелика, але досить грізна Орієнтир - радіовежа на дальньому кінці полонини Снігові карнизи загрожують лавиною, доводиться бігати у розвідки Справжня зимова ночівля

На ранок наша мила Наталочка істерично кинулась бігти геть від страшних снігових карнизів, і завела нас спершу на крутосхил з глибоким пухким снігом, а потім ледве не по коліно у гірський потічок. Отже, поміняли воду у черевиках. Правда, місцями дам через потічки переносили, просто як стій на лижах та у повному їх спорядженні.

Наша мила Наталочка істерично змусила нас зійти з полонини у глибокий лісовий сніг Довелось брести й по коліно у воді Як не сердься, а маршрут самі зіпсували

В результаті, ми добряче змокли, і майже повернулись до місця, де напередодні почали сходження на полонину. Обсушились у сільській хаті, потім автобусом переїхали до Усть-Чорної, і, звичайно ж, пішли на турбазу. Поряд з новим гарним корпусом крихітною коробочкою виднівся будиночок, де колись у студенські роки я з туриською групою під керівництвом Володимира Михайловича Мішури провів осінню дощову ніч під час такого самого маршруту.

Оригінальний міст Турбаза в Усть-Чорній Вид з тераси на колибу Вид з горішнього кінця підйомника на турбазу

Знов посушились, поїли, погуляли селищем. Особливо вражали після диких нетрів чепурні кав'ярні з привітними кельнерками.

Це я такий гарний, у бойовому спорядженні Костел в Усть-Чорній Чудові карпатські містки На тлі ще одної турбази

Відвідали народний музей лісу, де на зрізі стовбура було позначено роки: народження дерева у 1678, наполеонівське нашестя 1812, кінець російського царизму 1917, загибель дерева 1981. Милувались кумедною велетенською фанерною фігурою лісоруба. В руках він тримав нєшто, що мусило б зображати бензопилу, але воно чомусь було рожевого тілесного кольору, що викликало в нас безліч пікантних припущень.

Народний музей лісу Роки життя дерева Кумедна агітаційна фігура Та сама фігура у профіль

Абсолютно не хотілось лізти на незатишну й довжелезну полонину Драгобрат. Отже у місцевого рятувальника відмітили в маршрутній книжці, що полонина непрохідна з погодних причин. А на ранок вмостились проїхати завершальну частину маршруту в обхід, досить екзотичним транспортом: вузькоколійною лісовозною залізницею. Місцеві старожили твердили, що колії побудовано ще за Марії-Терезії. Правда, ця австро-угорська імператриця була сучасницею Наполеона, коли залізниць начебто ще не було?!

Старовинна залізнична станція Їхати все-таки легше й веселіше, ніж іти пішки Лісовозний поїзд Гірська залізниця - у цілковитій злагоді з природою

Не надто швидко, зате у вагончику з пічкою, потихеньку доїхали до лісорубського гуртожитка у гирлі струмка Гладин. Звідси нам треба було пройти розібраним залізничним полотном на перевал Окола, між горами Братковська і Татарука, до Чорної Тиси і Ясині.

Станція у гірських нетрях Гуртожиток лісорубів По зруйнованій колії, вздовж струмка Гладин Наші баришні повеселішали Як приємно серед лісу зустріти дороговказ! Гори й сніги без кінця

Перевал Окола: на цьому місці мені довелось і ще доведеться бувати не раз, з друзями і дітками. Йшли по старих, занедбаних, але все ще зручних дорогах. Спуск на лижах тут просто казковий! Якби ще бідолашний Гоша поремонтував собі кріплення на лижах, і не так часто падав.

Замкнена хата на перевалі Окола Дорога розкішна, але часом трапляються перешкоди Старовинний міст ще цілком міцний Доріжка, як намальована Зараз Гоша знову впаде! Розгільдяй!! От вже сніг і кінчається Геть змучений Гоша Хрест узимку на вершині Говерли

Останню ніч провели у натовпі туристів на навчальній базі Московського університету. І на цьому зима закінчилась, повернулись у весну.

Гірський студенський гуртожиток Шкода, що поряд з базою московського університету нема притулків для наших студентів Вниз йти легше А сніги все далі й далі

Дивне облаштування русла Чорної Тиси Тріумфальна арка на завершення маршруту Автостанція у Ясині Перед залізничною станцією у Ясині

Від села Чорна Тиса до Ясині доїхали автобусом, з останніх сил повантажились у порожній старенький дизель-поїзд до Івано-Франківська і поснули, знеможені.

Транскарпатський трамвай Сніговий конус Петроса Останнє, що запам'яталось - величні снігові конуси Петроса (2020 м) та Говерли (2061 м).

А в Івано-Франківську, як завжди, були проблеми з квитками. На щастя, під завершення шкільних канікул, залізниця ласкаво надала якийсь геть роздовбаний поїзд, навіть без світла у вагонах. Отже, ми з задоволенням запалили свічку й примус, чим до напівсмерті перелякали сонного провідника. Довелось всю дорогу пригощати його чаєм та кавою.

На довершення сюрреалістичних вражень, єдиним дорожнім читанням нам трапилась яскрава польська газетка з розповіддю про щойно померлого Сальвадора Далі.


   

Бесплатный обмен рекламой - Украинская баннерная сеть