Все моє життя пов'язане зі спортивним туризмом, тому чимало давніх мандрівних спогадів - у життєписі.

Приємно, що наш президент щороку сімейно відвідує найвищу гору країни, наче патріот-японець свою красуню-Фудзіяму. Незле також, що його прикладу наслідує чимало людей, хай навіть не всі надто щиро. Проблема в тому, що нам всім, включно з найвищими (на Говерлі) посадовцями, доводиться по краплі видушувати з себе безвідповідального недалекоглядного хохла, який звик покладатись на щасливий випадок і самовідданий героїзм.

І якщо Говерлу визнано місцем масових відвідин, то, з міркувань пристойності й безпеки, необхідно будувати там нормальні притулки. Взяти за взірці альпійські готелі, або навіть кавказький Приют 11-ти, який ще з довоєнних часів успішно діяв на схилі Ельбруса, на висоті 4200 м. Коштів на це знадобиться не більше, ніж на пересічний маєток, а толк чималий. От тільки навряд чи у цьому зацікавлені справжні господарі нашого суспільства - не так пани, як підпанки.

Нині близько чверті громадян України працюють деінде в світах, віддавши перевагу суспільству розвинутої економіки. Проте навіть затяті домосіди можуть відчути аромат європейської культури, всього лиш прогулявшись десятками мальовничих західноукраїнських містечок і навіть сіл. Тутешні кам'яниці зберегли велич попри століття руйнацій, на відміну від Східної України, де будували з не надто довговічних дерева й глини.

Для початку варто ознайомитись хочаб з краєзнавчими сайтами: Замки й фортеці, Подорожі по Україні, По историческим местам. Нині не проблема придбати якісні географічні карти й путівники. Відтак, навіть не маючи власної машини і не надто надриваючись, за вихідні можна торкнутись кількох збудливих історичних аттракціонів. Приклад: Волинь.

З потяга Київ-Ужгород можна висісти на крихітній малолюдній станції Бескид, розташованій у найвищій точці залізниці, на перевалі через водороздільний Верховинський хребет. Перед цим близько 70 км колія піднімається долинами ріки Стрий та її притоки Опір, часом злітаючи на високі мальовничі мости. Незадовго до нашої зупинки поїзд минає селище Тухля, увічнене Іваном Франком в казці Захар Беркрут, а потім популярний гірськолижний курорт Славско зі славетною горою Тросцян.

Від зупинки потяга треба пройти сотню метрів вперед, в напрямку залізничного тунелю (+), і повернути стежкою ліворуч на пагорб. Лісова тракторна дорога, оперізуючи гору, виводить на розлогий перевал, увінчаний величним дерев'яним хрестом.

Звідси відкривається панорама Верховинського хребта, що розділяє басейни річечок Славско (притока р. Опір, що впадає в Стрий а далі в Дністер) та Студений (притока р. Ріки, що впадає в Тису, а та - в Дунай). Тут, по межі Львської та Закарпатської областей, пролягає траса міжнародного газопроводу "Прогрес", а до війни тут стояли стовпчики державного кордону між Польщею та Чехословаччиною. Такі стовпчики збереглися східніше, за Торунським перевалом, де газопровід звертає з хребта на північ. За 30 км південніше височіє полонина Боржава - частина Полонинського хребта, що пролягає паралельно Верховинському; це два головних хребти Українських Карпат.

З перевалу маршрут пролягає вздовж хребта, по трасі газопроводу. Але приємно, витративши годину, завітати до мінерального джерела, що знаходиться в ущелині (по-місцевому - у зворі) поблизу села і турбази. 3вісно не варто тягати вниз-вгору важкі рюкзаки, але й полишати їх в кущах без нагляду теж небезпечно.

Від самої станції починаються безкінечні зарості малини та ожини, які, сповільнюють, але й дещо полегшують 15-кілометровий перехід до оз. Рибник. Воно лежить у глибокій западині серед лісу, і знайти його нелегко. Орієнтири такі: після гори Гнутої траса повертає ліворуч-вниз до г.Гнилої (981 м), і тут стоїть уже третій на нашому шляху хрест, а сідловину перетинає перевальна тракторна дорога між селами Хащоване і Нижній Студений. Нею треба повернути з хребта праворуч, на південь, в напрямку села Потік, а через півкілометра зійти з дороги ліворуч, на схід, у котловину.

Рибник - це ставок, що загачений на потічку в 60-ті роки. За умовами відпочинку він майже конкурує зі славетним Синєвиром, тут чудове купання і риболовля. Єдиний недолік : часом надто велелюдно, а останніми роками вже й забудовано. Саме на цей випадок і придасться інша стоянка - на струмку біля підніжжя г. Близниця (1221 м), що розташована у малолюдній, щедрій на гриби та ягоди долині. У сусідніх селах можна дешево придбати молочні продукти, а то й цілого баранця на шашлики.

Хоч який гостинний Верховинський хребет, але цікаво ознайомитись і з Полонинським. Дістатись до нього можна дорогою, де іноді щастить з попутньою оказією, а можна пішки, пагорбами, через мальовниче урочище Голятин. В долині р. Ріпинки перетинаємо шосе Воловець-Міжгір'я, в придорожніх селах відвідуємо кав'ярні та крамнички. Біля с. Келечин п'ємо "кваси" з мінеральних джерел.

Полонина Боржава - одна з найбільших в Українських Карпатах. Головна тутешня вершина Стой (1681 м) раніше була увінчана трьома білими кулями радіолокаторів. Тут трапляються величні і небезпечні скелясті урвища. Гарні гялявини для наметів можна знайти неподалік села Ізки.

Біля підніжжя верхів (гір) Великого та Гимби широко розкинулась чаша водозбірної котловини, з якої ринуть пінисті потоки, і на найбільшому з яких гримить по валунах 14-метровий водоспад Шипот. Щорічний фестиваль на Івана Купала збирає тут сотні всіляких неформалів: хіппі, панків та інших химер. А десь неподалік можна здибати навіть літаючих людей. Вище гірських лісів полонини влітку вкриті заростями чорниці. Якщо дуже пощастить, то для ночівлі вам може трапитись колиба. Та не забувайте, що до сутінок треба набрати палива на ватру.

Коли вже нагулялись горами, то пора збиратись додому. На станції Воловець цілодобово спиняються як швидкі, так і місцеві поїзди, а квитки можна замовити заздалегідь. У селищі є турбаза, будинок зв'язку, ресторанчики та заклади культури й торгівлі, де можна смачно поїсти і дешево придбати чудового закарпатського вина.

Погода Карпат. Курорти Закарпаття. Перші кроки у Карпатах. Гори. Почему мы попадаем в аварии. Європейські туристи в Україні. Що заважає українським Карпатам скласти конкуренцію польським?

Гірська мудрість

Пагана дорога - це та, з якої мандрівник падає, і тіло його неможливо знайти й поховати згідно звичаїв. Добра дорога - де тіло загиблого знайти можна. А дуже хороша - з якої подорожній може і не впасти.

Час від часу слід бувати в горах. Різна сила й краса у різних проявах природи, і по-різному гостро відчутний пронизливий протяг вічності, що відсторонює скороминуще від власної безсмертної душі. Тут, де плинне, повне турбот життя є лиш миттєвою сльозою на віях гір, - тобі вдається загнуздати докучливі звички, і хоч трохи пізнати себе.

Тіло й душу тут пронизує трепет: вони впізнали! Вони жили цим мільйони літ. Незмірний простір світу, де кожен сам протоптує собі стежку. Для себе. Для сім'ї. Для народу. Для людства. Стежечка між життям і смертю.

Вічна душа рвучко здиблює тіло: Тримайсь! Ти ще мені треба! Тягнись! Рви жили - але тримайся!

За кілька днів блукань гірськими нетрями все стає надто просто, аж до безсоромної наготи. Голе каміння. Така-сяка стежина. Важкі сакви на плечах. Ще важчі ноги. Ритм ходи плавний і непорушний, як середньовічний танок. У повільному плині декорацій ритмічно колишуться незмінні привиди: власне серце, власне дихання, ноги, руки. Вони збіса кепсько тримаються купи.

Один клопіт ... тримати ритм ... три плавних кроки вдих ... три повільні кроки видих ... три ... чи два?... вдих ... видих ... Поскрипує каміння під ногами, постукує палиця. Зрідка, ледь чутні, короткі команди. Очі невпинно прочісують стежку: туди ... сюди ... До привалу, певно, ще хвилин десять ... до вечері ще переходів зо три ... цікаво, скільки ще на сьогодні переправ? ... Переправа - це завжди свято.

Секретная РЛС в Мукачево.   Линия Арпада у озера Синевир.   Таємний арсенал у Карпатських нетрях.

На півдорозі

Звісно, дорогою у складний похід, вся увага концентрується на внутрішніх проблемах команди. На зворотному шляху брудним виснаженим туристам хочеться лиш їсти, спати та дешевих квитків додому, і дуже важко зосередитись на чомусь поза вокзалом.

І все-таки, вертаючись із Карпат, ми щороку оглядаємо щонайменше Львів чи Івано-Франківськ (де завжди проблеми із квитками). А останніми роками, завдяки вивченню краєзнавчих джерел, намагаємось приділити увагу й іншим цікавинкам. Цього літа наша дорога на Говерлу, вже традиційно, пролягала через етно-фестиваль Шешори (+).

Почати маршрут вдалось із наймальовничіших руїн Західної України, на річці Джурин, поряд із селом Нагіряни у південній Тернопільщині. Це місто, якого нема, на карті позначене, як піонерський табір. Місцеві жителі звуть його Червоним, Червоноградом, Червоногрудом (+).

Виявилось, що з Києва туди йде зручний поїзд Київ-Чернівці N627, з якого о пів на сьому ранку треба встати на станції Тлусте (на карті - Товсте), не доїжджаючи Заліщиків. Всього 15 км пішки мальовничими польовими дорогами - і ми у неймовірній казці, лиш дещо перевантаженій натовпом і сміттям.

Далі було не гірше. Кілька кілометрів вниз по Джурину - і ми вийшли до Устечка на Дністрі. Наступного дня легко подолали попутками та маршрутками останні 100 км через Городенку (+), Гвіздець та Коломию. І поринули у виснажливу триденну фестивальну веремію.

Нафестивалившись, щоб відпочити від натовпу і штовханини, із Шешор гірським лісом рушили на Косів, звідки їхали повз райцентр Верховину. Після пригод на Говерлі традиційно поверталися через Ворохту, та Івано-Франківськ, і цього вже було аж трохи забагато.

Проблемні Карпати

В глушині люди привітніші, ніж у місті: закличуть переночувати, дадуть поїсти; але у відповідь до них треба проявити увагу і повагу, вислухати і поговорити. І при цьому слідкувати, щоб гірська дітлашня не порозтягала цікаві туриські штучки. Щоб повернути вкрадене, постарайтесь залучити поважних місцевих лідерів, які знають людей і звичаї. І ще: майте якісь гарні дрібнички на подарунки.

Бувало, що залякують просто задля розваги, щоб наголосити, що саме вони в Карпатах удома. Така ситуація: до нашого нічного вогнища прийшли з сусіднього села двоє молодих легінів, розмова із дружньої швидко перейшла на підвищені тони (можливо, те спровокувала російська мова моїх юних супутників), а потім наші неждані візитери пригрозили, що вони - родичі Степана Бандери, і зараз будуть нас різати.

Жарт дурний і провокативний. Звісно, можна швиденько надавати їм стусанів, але тоді через годину вони приведуть розлючений натовп односельців! Як нам з ними серед ночі?! Зате коли я твердо проголосив, що наш народний герой пан Степан Бандера ніколи не зробив би такої дурниці, хлопці виструнчились, чемно попрощались і зникли.

Добряче натомив нас перший безтолковий перехід гірським бездоріжжям від Шешор до Соколівки. Зате потім легко і швидко домчали попутками через райцентр Верховина до підгірного села Дземброня, де переночували у свіжозбудованому туриському притулку. Бажаючі влаштувались спати на ганку просто неба. Шумів потічок, світив місяць, а удосвіта прийшли нас нюхати корови.

Вранці почалось спортивне сходження. Спершу стрічались ягідники, але незабаром скінчились, адже грибний та ягідний сезон розпочинається у серпні, коли й дощів менше. Скеляста стежка через темний ліс вивела до водоспаду. Все ближчими ставали плями снігів на верхах.

Проминули намет двох змучених велотуристів із Запоріжжя. Ледве-ледве піднялись до скель гори Смотрич, де знімався відеокліп Руслани Лижичко. А далі нас так розморило, що довелось марнувати гарну погоду і просто серед дня лаштувати табір.

З останніх сил вдалось-таки збігати на давно омріяну гору Піп Іван, до романтичних руїн польської обсерваторії. Втім, нині стан будівлі характеризується лише першою половинкою слова "обсер..." Кажуть, поляки збираються її реставрувати; дай то Бог!

Під горою видно фундамент будівлі колишнього польського альпініського клубу, часто трапляються рештки колишніх якісних доріг. От же жили люди! Невже ми так і не навчимось?

Не спроста нас так розвезло вдень; видно, добряче впав атмосферний тиск. Не допомогли й молитви сусідів з релігійної групи: такої грози у горах ми ще не переживали ніколи, вона тривала всю ніч. З немалими труднощами вдалось розпалити вогонь і підсушитись. А затим, швидше-швидше, доки погода дозволяє, пішли в напрямку до Говерли.

Хребтом що сто метрів трапляються охайні стовпчики польсько-чехословацького кордону, встановлені 1920-го року. Та ще гори густо всіяні рештками військових укріплень: шанцями, капонірами, колючим дротом. Дорогою милуємось дивовижним озером Бребенескул, куди страшенно кортить прийти ще й надовго.

Наш шлях до значно популярнішого озера Несамовитого, де зазвичай надто багатолюдно. Та нинішня кепська погода змусила людей тікати, навіть лишаючи речі й продукти. Отже, у горах лишились лиш найстійкіші. Під ранок знов налетів шквал, а потім гори оповили хмари, і не пустили нас до Говерли. Але то все іграшки; в долині циклон зруйнував сотні будинків і наробив чимало іншої шкоди.

Рушаємо в напрямку до Ворохти, плануючи наступну ніч провести де-небуть під дахом. Але полінувались брести через болото та річку на нашу улюблену Маришевську поляну, отже втрапили ночувати на біостаціонар поряд зі славетною метеостанцією Пожижевською, найвисокогірнішою в Україні, просто напроти Говерли.

Затишним безлюддям вразив спортивний готель "Заросляк" біля підніжжя Говерли. Схоже, більшу частину року він не приваблює геть нікого. Як шкода, що так марнуються наші національні природні скарби!

Втім, якийсь рух на дорозі вздовж верхів'їв Прута вже починається: назустріч нам невпинно траплялись легковики й автобуси, наповнені рюкзаками й туристами. А найбільше вразила поява між смереками розкішного височенного білосніжного автолайнера! Це було щось неймовірне й майже містичне, наче легендарний білий кит.

Йшли-йшли лісовою дорогою, вітали натовпи зустрічних щасливців, у яких гори ще попереду, милувались придорожніми альтанками і ледь помітними рештками лісовозної вузькоколійки. І зрештою вийшли до знайомого шлагбаума на гостинному хуторі Ворохта-10, де вже багато років животіє туриський табір НТУ-КПІ "Карпатський Глобус". Єдина надія - що нове керівництво щось почне змінювати на краще.

Не надто щастило з погодою, зате щастило з попутками, і як добре, що нас було всього троє. Змінивши купу автобусів, домчали до Львова, а наступний світанок, геть очманілі, зустрічали вже у рідному київському Святошиному, напроти авіазаводської прохідної.

А наприкінці літа, навздогін останнім серпневим дням, ми відзначили День Незалежності ще одною короткою поїздкою в околиці Маняви. Показали групі новачків монастир, водоспад. А потім на злощасному хребті Чортків (карта ліворуч) несподівано втрапили у негоду і абсолютно непрохідні розсипи великих брил піщанику. Мусили ночувати майже без води, у якихось таємничих кам'яних укріпленнях, споруджених невість коли - чи то повстанцями з УПА, чи то польськими прикордонниками, коли 1938-го року порубіжну Чехословаччину захопили німці.

Лише на ранок вітер розігнав туман, і відкрились краєвиди на десятки кілометрів. Так що на зворотньому шляху ми і ягід поклювали, і грибів назбирали, і змили втому в гірських потічках, і наспівались при ватрі й місяці.

Хатинка для президента Ющенка і для Януковича (+)

Стара Гута - президентський рай

Ніхто не ставить під сумнів доконечність існування казенних дач, але ж у всьому має бути міра. На тлі зубожіння народу такі побудови аморальні.

Субота 3 серпня 2002 - виїзд з Києва до Івано-Франківська. Самих мандрівників набралась "чортова дюжина", а ще немало й проводжаючих. Як завжди, найважче - добратись до вокзалу. Варто було лиш відштовхнутись ногою від причалу, як напруга відлетіла: їдемо! Нетерплячка: вийти в ліси захотілось уже в Малині.

Неділя 4 серпня - дизель-поїзд сі тащив з Івано-Франківська до Рахова ледве не 6 годин!!! Бідолашний моторист весь час мотався вздовж состава - туди-сюди від одного до другого дизеля. У передгір'ях стало цікавіше, краєвиди стали мальовничіші, почались тунелі. З гірки, після перевалу в долину Тиси, поїхали веселіше. Проте, за День залізничника ми увечері таки випили.

Близько 14.30 виходимо за Ясинею - в Квасах. Квасами по-місцевому називають мінеральну воду, і мінеральне джерело витікає прямо біля станції.

Понеділок 5 серпня - ранкові забави на березі Тиси: урочиста передача чергування

Підйом на Менчул (дуже розповсюджена місцева назва, від румунського Munte - гора). Тривожно поглядаємо на грозові хмари, але поки що Бог милує.

Перші дні рюкзаки ще дуже важкі, правильні звички ще не виробилась, а косогори, як на гріх, найкрутіші. До того ж, почались ягідники - чорниця і брусниця, тому переходи надто короткі, і важко втягтись в ритм ходи.

Вівторок 6 серпня - перевалили в долину Богдана.

Середа 7 серпня - на схилі Петроса (2020 м) влаштували днівку, і на вершину ходили без рюкзаків.

Четвер 8 серпня - полонина Шаса. Проминули чудову церковку з каплицею та невеличким притулком для подорожніх. Навколо, скільки око бачить - ні душі, і до найближчого села Богдана десятки кілометрів, а в церквиці чисті рушники, і свічечки ніби щойно погасли.

Дорога на перешийок до Говерли в обхід Петроса довга, зате дуже приємна. Ночували на досить зручній галявині в районі так званої "могили Льва" - меморіального каменя на честь загиблого в зимовій лавині студента на ім'я Лев. Хмари то нижче нас, то вище. Часом стрічаємо місцевих жителів та туристів з різних міст і країн. Завидно милуватись їх чепурним, зручним, легким спорядженням. Ми ще й нерозумно додали собі ваги, взявши окремі намети на 1-2 людей: важко нести, а спати хоч просторо, зате холодно.

П'ятниця 9 серпня - при переході через Говерлу (2060 м) погода була надзвичайно сприятливою: ні спеки, ні дощу, ні вітру, ні туману; чудова видимість. З-під звичних карпатських осадкових глин і осипів показались скелі глибинних магматичних порід.

Йдемо по межі двох областей та річкових басейнів, вздовж гранітних стовпів (колишніх прикордонних) з позначками Cs/P та кілометровими відмітками. До сталінського "визвольного походу" 1939 року Закарпаття було чехословацьким, а Прикарпаття - польським.

На нашій українській Фудзіямі як завжди багатолюдно, незатишно і засмічено. Повно тут іноземців! Добрі люди дали мобілку - зателефонувати в Київ. Ох, як же тут потрібен гарний капітальний туриський комплекс!

Говерла на повен зріст: типовий вулканічний конус, достойний пензля найвишуканішого художника.

Ранок суботи 10 серпня. Високогірна ночівля також порадувала нас чудовою тихою погодою. Але й тут бракувало елементарних гігієни та зручностей.

Іронічні легенди пов'язують назву озера не з примхливою гірською погодою, а з обіцянкою виконання бажань всім, хто скупається. Отже, стосовно жінок? - правильно! - обіцяють, що вийде заміж. Проте наші жінки скупались не всі.

При нашому спуску в мальовничу котловину за скелями Ребра і Шпиці погоді нарешті увірвався терпець, і вона не дозволила нам вдосталь намилуватись ні невеликим сніжником, ні водоспадами.

Крізь грозу пробиваємось в долину - без стежок, навпростець, через болота і струмки. Це називається "змінити воду в черевиках". Лише на хуторі у пастухів "воду в черевиках закип'ятили", обігрілись гарячою сироваткою і купили сиру.

Неділя 11 серпня: найгостинніша крайня садиба села Бистрець Верховинського району. Цей Бистрець підкрався геть неочікувано.

Понеділок 12 серпня: а ягід, а грибів тут!!! Піч, сіновал, лазня, свіже молоко, крамниця, пошта і безліч інших радощів. Прогостювали ми тут три доби, хоч сервіс поки що в зародковому стані.

Вівторок 13 серпня: Як тут не добре, але наша дорога кличе далі. Вдосвіта проводили двох наших супутників на дорогу до містечка Верховина (звідки вдала попутка безкоштовно довезла їх до Івано-Франківська).

А самі перейшли в гостинний безкоштовний приют на Маришевській поляні. Увечері збігали на розвідку в Ворохту-10 (10 км від станції). Подзвонили додому, купили смачненького, навіть замовили на ранок мікроавтобус для своїх від'їжджаючих! Такого сервісу я тут ще не стрічав! Кинули оком на тур. табір НТУ-КПІ "Карпатський Глобус", який справив звичне жалюгідне та відразливе враження.

Звечора не здогадались промаркірувати стежку до свого притулку, так що ледве знайшли своїх аж о 2-й годині безпросвітно темної ночі, бувши на ногах з 6-ї години ранку.

Середа 14 серпня: провели ще 7 учасників на дорогу до готелю "Заросляк", а потім, перечікуючи дощ, проспали в хаті на Маришевській поляні цілу добу. Все здавалось, що от-от ввалится в хату мокра й змучена туриська група, але дочекались лише кількох місцевих грибників.

Четвер 15 серпня: безпросвітні зливи примусили-таки багатьох туристів скоротити свої плани. Зате ми їхали з-під самої Говерли на маршрутці до Яремчі, півдня гуляли по Івано-Франківську, ще цілий день насолоджувались Львовом! А вже після повернення додому в зекономлений час відвідали ще й Ніжин.

Склад команди. Менше 4 людей непрактично, а більше 8 починається психологічне дроблення. Перед багатоденною мандрівкою обов'язково перевірте свою сумісність в одноденній прогулянці.

Основи безпеки - правильні навички, доведені до автоматизму а також взаємодопомога. Отож, група ні за яких обставин не повинна втрачати візуального та голосового зв'язку, а для цього дуже важливо встановити порядок розміщення учасників в колоні на марші.

Лідери приймають на себе працю не лише розвідки шляху і задання темпу, а й подолання безлічі дрібних перешкод. А ті, хто слідують за ними, з одного боку, можуть їх підстрахувати, а з другого, не повторюють їх помилок. На простих ділянках найкраще місце в групі - у першій половині, позаду лідерів, і саме тут повинні рухатись найслабіші учасники, щоб не створювати проблем собі і своїм супутникам.

Замикають колону сильні досвідчені мандрівники, які надійно підтримують контакт з керівником та з відстаючими, і утворюють "сферу безпеки", не дозволяючи нікому лишитись насамоті з проблемами.

Будь-яке навантаження має наростати і зменшуватись поступово, без ривків; кульмінацію бажано планувати на середину етапу (переходу, дня, походу). На переході слід уникати зайвих зупинок, а з місця перепочинку рушати повільно, щоб поставити найповільніших на їх місця в похідному порядку.

На привалі слід одразу утеплитись, але перед початком руху обов'язково зняти теплий одяг. Відстаючих розвантажують, а надміру швидких довантажують - або вагою в рюкзак, або додатковими обов'язками, наприклад розвідкою кращого шляху чи підноскою рюкзаків для відсталих.

Не полишайте проблеми на погану погоду, темний час доби і несприятливі обставини. Наприклад, столовий посуд миється ПІСЛЯ, а не перед трапезою, і перевернутим виставляється на просушку.

Хода. Для городян, звиклих до асфальту, гірські стежки становлять не лише незручність, але й загрозу; отже...

• Якщо Вам важко, нервуєтесь чи просто втомились - станьте "на буксир" до того, хто йде добре. Намагайтесь якомога точніше копіювати всі його рухи, не відривайтесь на складних ділянках, слухайтесь порад.

• Звикайте бачити шлях не стільки очима (для них є поважніші справи), скільки ногами: вони мусять самостійно і звично стрічати будь-які нерівності, як при лижному катанні. Для цього щокроку носок задирається високо догори, відкриваючи підошву назустріч руху, а потім стопа енергійним поштовхом перекочується з п'ятки на носок. Така вправа загартовує голіностопний суглоб і всі його зв'язки, заздалегідь убезпечуючи від вивихів.

• Щокроку нога виноситься вперед без навантаження, спершу намацуючи опору. При цьому на опорній нозі доводиться злегка присісти, згинаючи коліно вбік, наче вгвинчуючи стопу в грунт. Дуже корисне тренування: спускатись сходами через 2-3 щаблі.

• Дуже важливо звикнути користуватись альпенштоком, себто палицею, на яку можна припасти вагою всього тіла, тримаючи її двома руками проти схилу. Себто, слід, всього-навсього, триматись за схил не рукою, а штичком. Останнім часом в моді ходіння з парою лижних палиць, але вони мусять бути достатньо міцними, щоб не зігнутись і не переломитись від поперечного тиску.

• Підйом важчий фізично, а спуск - психологічно, і становить більшу загрозу.

Слід пам'ятати сигнали уваги: ПІД НОГИ (не спіткнись), ГІЛКА (бережи очі), КАМІНЬ (стережись: летить згори), тощо.

Повсякденна акробатика

Кілька разів навертався з велосипеда, траплялося ловити на сходах необачно літаючих дам. Колись любив зістрибувати з поїзда, що уповільнив хід; правда, якось був на волосок від загибелі, і з тих пір став боязкішим.

А найприкольніше трапилось мені колись давно крутонути сальто на станції метро "Політехнічний інститут". Швиденько біг собі вниз по ескалатору, сумочкою помахуючи (тепер на скаку я її притримую). І раптом відчув, що лечу: перечепився через сумку. І зробив дуже звичну і просту річ: скулився, згрупувався, перекотився по шалено напружених м'язах спини, і, викотившись на ноги, не спромігся навіть загальмувати, а прожогом вилетів з ескалатора крізь налякані погляди інших людей. Але живий і майже неушкоджений, лише трохи коліно поболіло.

Немного о зиме в Карпатах.

Увага : лавини !

  Щозими в горах гинуть люди. Найчастiше це мiськi жителi, якi надто пiзно дiзнаються, що снiг спричиняє не меншу шкоду, нiж повенi, зсуви, селi : тече як вода i б'є як камiнь. Отже, щоб не втрапити в бiду, слiд дотримуватись ряду застережень.

Iндивiдуальне спорядження
  При кожному виходi в загрозливий район треба проводити контрольне тренування щодо необхідних заходів безпеки та страховки, доводячи правильні навички до автоматизму, а також випробувати спорядження:

• Капроновi чи брезентовi рукавицi яскравого кольору з зав'язками чи гумовою петелькою.
• Лавинна стрiчка чи шнур з яскравого капрону довжиною не менш за 15 м; через кожен метр повинен бути надписаний метраж i намальована стрiлка в напрямку до людини.
• Лавинний зонд довжиною не менше 2 м (наприклад, змонтований з лижних палиць).
• Лавинна лопата з дюраля 1,5 x 160 x 250 мм з ребрами жорсткостi та мiцним держаком не коротшим за 60 см.

Ризикована погода
  Снiг втрачає сталiсть за будь-якоi рiзкоi змiни - адже вiн складається з води.
  Загрозу становить випадiння бiльше за 25 см снiгу швидше за 2 см/год. при вiтрi, сильнiшому за 6 м/сек.
  У першi години завiрюхи слiд якнайшвидше вибратись з небезпечного району. Якщо це неможливо, слiд перечекати не лише хурделицю, але також схiд лавин i осiдання снiгу.
  Небезпечне потеплiння пiсля завiрюхи : сонце спричиняє зсуви, а танення - зрив снiгових дошок.
  Лавини може утворювати як пухкий снiг (сухi, вологi, мокрi), так i злежаний (зрив дошки чи карнизу).
  Навеснi небезпечний весь сонячний час. Плюсова температура протягом 36 годин або дощ викликають глибоке танення i мокрi лавини.

Для уникнення загрози
  Взнати шляхи зходу лавин, напрям вiтрiв i буревіїв. Ретельно спланувати маршрут, порадитись з рятувальною службою, лiсництвом, мiсцевими жителями.
  Перед виходом на розлогий схил випробувати маленький, так само орiєнтований до сонця.
  Не "пiдрiзати" низ вiдкритого схилу.
  Сумнiвнi мiсця перетинати якомога вище, з прив'язаними i розпущеними лавинними стрiчками, по одному, без лиж, "в лоб" по лiнii потоку води, слiд у слiд.
  Ні в якому разі не припускати розривів групи, за будь-яких обставин не втрачати тісного візуального і голосового зв'язку та взаємодопомоги.

Безпечнiше
  Скелi, густий лiс, навiтрянi схили.
  Надiйно осiлий снiг з добрим ковзанням i ясним слiдом вiд лиж.
  Ущiльнений вiтром снiг з вiтровою ряб’ю, який провалюючись не розколюється на великi дошки.
  Шлях по випуклому рел’єфу, гiрському гребеню, подалi вiд снiгових карнизiв.
  Найкращий час – ранок досхiдсонця, отже збиратись в дорогу слiд ще затемна.

Небезпечна мiсцевiсть
  Самочинний зрив лавин можливий на схилi крутiше за 35 градусiв; зрив вiд лижника на схилi крутiше за 25 градусiв (близько третини кута мiж горизонталлю i вертикаллю).
  Шляхи систематичного сходу лавин – западини на схилi, крутi вузькi улоговини, прочеси в лiсi, рiдколiсся.
  Небезпечне осiдання великоi дошки на шар глибинноi паморозi. Поруч зi слiдом лавини може зiрватись ще одна дошка.
  На пiвденних схилах пiд час вiдлиг передвiсники мокрих лавин – "снiговi равлики".
  Небезпечне мiсце щонайменше першi троє людей мають долати з линвовою страховкою i спецiально призначеними спостерiгачами; але лавина може зiйти навiть пiсля проходження кiлькох людей.
  Нестiйкий схил може обвалитись навiть вiд пориву вiтру чи гучного звуку.

Рятувальнi роботи
  Потрапивши в лавину, треба щосили боротись за життя !  Скинути все спорядження, плисти по поверхнi вiд потоку, чiплятись за перешкоди ! Бережiть дихання - старайтесь прикрити вiд снiгу нiс i рот.
  Пiсля зупинки лавина швидко змерзається в лiд, тому щосили розширюйте простiр, доки снiг не встиг зледенiти i стиснути вас.
  Уважно слiдкувати за тим, кого захопило потоком, намiтити орiєнтири для рятувальникiв.
  Пiсля зупинки лавини покинути спорядження в безпечному мiсцi, де його не захопить новий обвал.
  Якнайшвидше розпочати пошук потерпiлих за течiєю, на поворотах i завихреннях, у великих кучугурах.
  Швидкiсне зондування: всi стають в шеренгу на вiдстанi руки i по командi зондують пiдозрiлi мiсця на кожному кроцi справа i злiва, не менше нiж на глибину 2 м.
  Зазнавши невдачi, повторюють зондування ретельнiше, по 3 перевiрки щокроку.
  Хто не приймає участi в пошуках потерпiлих - або вiдправляється за допомогою, або розпалює вогнище, готує харчування i при необхiдностi змiнює рятувальникiв.
  Пошуки не припиняються до знаходження всiх потерпiлих, але слiд також подбати про вiдпочинок i нiчлiг.
  Якщо людину відкопали після більш ніж 2 годин перебування під снігом, то для її порятунку необхідна спеціальна медична допомога.

Карел Чапек. Балада про Юрая Чупа.

Юрий Визбор. Да обойдут тебя лавины...

Словничок Карпатія

АКЛІМАТИЗАЦІЯ - адаптація до природних умов високогір'я, щоб уникнути ВИСОТНОЇ ХВОРОБИ. Жартома також називають аклізматизацією або окльоматизацією (від російського "окльоматись").

АЛЬПЕНШТОК (нім. Alpenstock, букв. - альпійська палиця) - палка з гострим сталевим наконечником, має широке закріплююче і превентивне застосування в альпінізмі, може мати ТЕМЛЯК (тюрк. - "зігнено навпіл"), - шкіряний ремінь (тасьма) в формі петлі з кистю на кінці, за який носиться альпеншток чи льодоруб.

АНОРАК - вітрозахисна куртка ескімоського фасону (без застібок, з капюшоном), що вдягається через голову.

БАРАНЯЧІ ЛОБИ - згладжені льодовиком скельні виступи. Зазвичай вони оголюються під крутими відступаючими язиками льодовика. Великі ділянки баранячих лобів називають кучерявими скелями.

ВИСОТНА (ГІРСЬКА) ХВОРОБА - хворобливий стан при підйомі на великі висоти, зумовлений значним зниженням парціального тиску кисню в повітрі: почуття втоми, запаморочення, головний біль, нудота, біль у вухах, непритомність тощо.

ГІРСЬКО-ДОЛИННІ ВІТРИ - пануючі в горах вітри, що мають добову циклічність. Вдень вітер дує вгору по дну долини або вздовж схилу (долинний бриз), а вночі - зверху вниз (гірський вітер). Деякі збурення в цю циклічність може внести нерівномірний нагрів по-різному експонованих до сонця схилів. Постійність циклу гірсько-долинних вітрів вважається місцевою ознакою стійкої погоди.

НАСТ - крижана кірка на поверхні сніжного покриву, що утворюється при короткочасному таненні верхнього тонкого шару снігу і подальшому замерзанні утворюваної води.

ОСИП - скупчення уламків гірських порід, частіше за все під кулуарами (скельними коридорами). Розрізнюють великі, дрібні і середні осипи. Іноді подібні скупчення уламків рихлої породи (пісок, щебінь), а також лавинного снігу в основі жолоба називають відповідно до форми конусом виносу (лавинним конусом).

ПЕРЕВАЛ, ПЕРЕДІЛЛЯ, ПЕРЕНИЗЬ - це значно понижена і доступне порівняно з іншими точка хребта, яка використовується в якості транспортного коридору. П. зазвичай розділяє сусідні річкові долини.

СНІЖНИК - скупчення снігу нижче снігової лінії, що зберігається протягом частини або усього теплого часу року, після того як стійкий сніжний покрив вже зійшов. С. - проміжна форма між сніжним покривом і льодовиками. При збільшенні сніжності С. перетворюються в льодовики, при зменшенні - наслідують ті місця, де лежали льодовики. У сніжниках зберігаються поховані крижані ядра і кірки, а також поталі великі і дрібні брили снігу. По генезису всі сніжники діляться на дві групи - навіяні і лавинні (залишки лавинних конусів).

ФЕН - вітер, що перевалює через гору. Підіймаючись по навітряному схилу, потік охолоджується, а потім нагрівається, спускаючись по підвітряному. Якщо при підйомі досягається температура конденсації, виникає нерухома хмарна стіна, що різко обривається над хребтом. На навітряних схилах фен провокує опади, а на підвітряних, опускаючись, може розмивати хмарність атмосферних фронтів і ослабляти опади.