Пишiть ! 1000 років 
української 
культури
Меню   *   Мій ЖЖ   *   Фотоновини   *   Проблемы НТР   *   Мечты о машинном переводе   *   Відтінки культури   *   Скарби нашої землі   *   Здорове життя   *   Рідний край   *   Мій рідний Ніжин   *   Погляди на Київ   *   Київські шляхи   *   Битви за рідну землю   *   Бабин яр   *   Походження Києва   *   Глобус України   *   Наші мандрівки   *   Наші Карпати   *   Люди   *   Родовід Лисенків та Біланів   *   Життєпис   *   Мой сын Олег, пилот   *   По следам Добрыни   *   Леонід Глібов   *   Станiслав Лем   *   Юрiй Лисянський   *   Георгiй Малаков   *   Олена Телiга   *   Вiктор Суворов   *   Карел Чапек   *   Ukrainian Aeneide   *   Ukrainian FolkArt   *   VirtualTourist

Колекцiя вишивок Свiтлани Ткаченко Біографія.

Актуальність Теліги: "Партачі життя" та інші твори

Сторiнка поезiї в США.

Я руцi, що била, - не пробачу -
Не для мене переможний бич!
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.

Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.

Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне - "люблю".

ПОВОРОТ

Це буде так: в осiннiй день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання нашi душi зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.

I те, що мрiєю було роками,
Все обернеться в дiйснiсть i можливiсть:
Нам буде сонцем кожний кущ i камiнь
У цi хвилини гострi i щасливi!

Подумать тiльки: нашi села й люди,
А завтра прийдемо до свого мiста!
Захоплять владно зголоднiлi груди
Своє повiтря, тепле та iскристе.

Та звiдкись сум зловiщий вiтер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове... i до старої вишнi
не вийде мати радiсно напроти...

Душа з розбiгу стане на сторожi,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всi iншi душi - зимнi чи ворожi -
I всi глибокi помiж ними межi.

I часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло - стисне,
Коли над рiдним, тим же самим полем
Зависне iнша, незнайома пiсня.

Чекає все: i розпач, i образа,
А рiдний край нам буде чужиною.
Не треба смутку! Зберемось вiдразу,
Щоб далi йти дорогою одною.

Заметемо вогнем любови межi.
Перейдемо убрiд бурхливi води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
I злитись знову зi своїм народом.

ВIДПОВIДЬ

О, так, я знаю, нам не до лиця
З мечем в руках i з блискавками гнiву,
Вiйськовим кроком, з поглядом ловця
Iти завзято крiзь вогонь i зливу.

Ми ж ваша пристань - тиха i ясна,
Де кораблями - вашi збитi крила...
Не Лев, а Дiва наш вiдвiчний знак,
Не гнiв, а нiжнiсть наша вiчна сила.

Та ледве з ваших ослабiлих рук
Сповзає зброя ворогам пiд ноги,
Спиває нiжнiсть легендарний крук -
Жорстокий демон бою й перемоги.

I рвуться пальцi, довгi i стрункi,
Роздерти звички, мов старi катари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
I вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тiльки меч - блискучий i дзвiнкий -
Вiдчує знову ваш рiшучий дотик,
Нам час розгорне звиклi сторiнки:
Любов i пристрасть... нiжнiсть i турботи.


Махнуть рукою !  Розiллять вино!
Хай крикне хтось - хай буде завiрюха, -
Ах, як я хочу вiднайти вiкно
У сiрiм мурi одностайних рухiв!

А в тiм вiкнi нехай замерехтить
Чиєсь обличчя - вперте i смiливе,
Щоб знов життя - надовго чи на мить -
Розколихалось хвилею припливу.

Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,
Переплеснувся найсвiтлiшим плином,
Де очi iнших, очi ворогiв
Не домiшали яду чи полину.

I в душнiй залi буде знов рости
Така дитинна й божевiльна мрiя:
Що задля мене хтось зумiє йти
Крiзь всi зневаги - так, як я умiю!


Гострi очi розкритi в морок,
Б'є годинник: чотири, п'ять...
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогоднi не можу спать.

Але завтра спокiйно встану,
Так, як завжди, без жодних змiн,
I в життя, як в безжурний танок,
Увiйду до нiчних годин.

Придушу свiй невпинний спогад.
Буду радiсть давати й смiх.
Тiльки тим дана перемога,
Хто й у болi смiятись змiг!

ПОДОРОЖНIЙ

Ти - тiльки випадковий подорожнiй
На запашнiм, заквiтчанiм шляху.

Л.Могилянська

I

Вiдпочинеш, i пiдеш знову.
Що ж, заходь до мойого дому,
Щоб вином моїм рубiновим
Затопити дорожню втому.

Гостре щастя раптовним блиском
Мою душу до дна пропалить:
Не чужий ти, а свiй i близький,
Це ж на тебе я так чекала.

В день звичайний розквiтне свято,
Мов бузок запашний у сiчнi,
I кохання, легке й крилате,
Я запрагну змiнить у вiчнiсть.

Ти вiдходиш вже? Що ж, не плачу.
Не сумуй i ти, подорожнiй.
Хтось незнаний нам шлях призначив
I покинуть його не можна.

Бiль зламаю, а сльози витру.
В зимну нiч, на твої дороги
Тiльки смiх мiй весняним вiтром
Буде бiгти - тобi навздогiн.

II

Догоряє, попелiє дивне щастя...
Зажурився день - замрiяний i млистий,
А думки мої, надхненнi та квiтчастi,
Опадають вересневим, жовтим листям...

Ось пiшов собi звичайний подорожнiй.
Бiльш нiчого. Новiть плакати не смiю.
Тiльки в душу, безборонну i порожню,
Сум летить непереможним, чорним змiєм.

Прийдуть люди - не чужi, не випадковi, -
Буду жити i смiятися, як досi,
Хоч життя мого весняну, свiтлу повiнь
Надпила, у перший раз, - холодна осiнь.

III

Ох, чому ж це серце б'ється молотом,
А уста мої - розквiтла китиця?
I чому це полум'ям i золотом
Кожна рiч в моiй кiмнатi свiтиться?

Повернувся, хоч тебе й не кликала.
А слiдом весна моя заблукана.
I згоряють у вогнi великому
Всi закони, що були розлукою.

Знову осiнь утiкає злякано
Пiд травневою рясною зливою:
Перший раз сьогоднi я заплакала,
Не смiюся, бо така щаслива я.

Залишайся. Щастя вип'ю келехом,
Однаково, чи своє, чи вкрадене.
Буде шлях тобi без мене скелистим,
А життя моє без тебе - зрадою.

Літаври

Олена Теліга
Олена Iванiвна Шовгенiв-Телiга

1907-1942

Видатна поетеса i Громадянка України, якiй вона, не вагаючись вiддала своє життя.

Олена Теліга у Києві

Трагічні сторінки історії

21 липня 2007-го року виповниться 100 лiт з дня народження славетної киянки, видатної української поетеси та громадської дiячки Олени Телiги. Автори публiкацiї - науковi працiвники Держархiву м. Києва розшукали цiкавi документи про перебування Олени у нашому мiстi. Пропонуємо увазi читачiв лише невелику частину їхнiх дослiджень.


Олена Телiга-Шовгенова (таким було її дiвоче прiзвище), вiдома поетеса, лiтературний критик, дiяч українськоi культури, народилася в iнтелiгентнiй напiвбiлоруськiй - напiвукраїнськiй родинi. Мати її була дочкою православного священника. Батько Iван Опанасович знаним фахiвцем, гiдротехнiком-практиком: працював на головних водних артерiях - Москвi-рiцi, Волзi, Клязьмi, Сiверському Донцi, був одним iз авторiв проекту зрошення 500 тис.десятин Голодного Степу поблизу Ташкента.

Поетеса вогняної межі 3 1918 року родина мешкає у Києвi. Змалечку вабила Олену природа мiста, його сади та парки. Цвiтiння дерев зачаровувало дiвчину i можливо саме природа пробудила у неї поетичну уяву. Зазначимо, що i молодший iз синiв Iвана Опанасовича став росiйським поетом. У Києвi Олена вчить у жiночiй гiмназiї Дучинської українську мову поряд з росiйською, нiмецькою, французькою. Вона вивчає й такi дисциплiни, як Закон Божий, росiйську граматику, iсторiю, арифметику, географiю, чистопис, малювання та креслення; ми вiднайшли оцiнки юної Олени тих рокiв. Треба сказати, що вчилася вона посередньо. Незабаром влада згортає приватну освiту: всi дiти повиннi навчатися в єдиних трудових звичайних школах. Є вiдомостi, що Олена потрапляє саме до такої.

...1921 року починається голод. Iван Опанасович розумiє, що тим, хто вiдвiдував рiзнi країни, пiд час пошукiв шпигунiв та iмперiалiстичних агентiв буде несолодко... Обирає для себе Чехiю i зникає з Києва. Архiвнi матерiали свiдчать, що навеснi 1925 року мати Олени з дочкою та сином Сергieм вирушили з мiста до Подебрада у Чехiю, де на той час ректором Української господарської академiї був її чоловiк. Саме в Чехiї Олена спочатку отримує "матуру" - атестат, а потiм закiнчує iсторико-фiлологiчне вiддiлення Українського педiнституту в Празi.

Олена й Михайло Теліги Тут вона знайомиться зi своїм вiрним другом, з яким i пiде на розстрiл - з Михайлом Телiгою. Саме тодi, пiсля гучного весiлля, вона i стає Оленою Телiгою. В Чехii вiдбувається її становлення як поетки, публiциста-лiтературознавця.

З 1929-го, коли у Варшавi померла її мати, Олена Телiга жила у Польщi. Тодi ж настали злигоднi та нестатки. Є вiдомостi, що їй доводилося працювати з музичними номерами у нiчних кабаре i навiть манекенницею, але потiм вдалося влаштуватися вчителькою початкових класiв. Проте, якесь нездоланне тяжiння до Києва жило в її душi постiйно.

Останній автограф Якими нас прагнете? Варшава, 1935.

Трагiчний Київ чекав її, i коли почалася Друга свiтова вiйна, не зважаюючи на небезпеку, вона вирушила разом iз Уласом Самчуком i кiлькома друзями до мiста своєї юностi. 22 жовтня 1941 р. на автомашинi через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом i щемить її серце поблизу КПI i тих мiсць, якi вона колись залишила. У Києвi Олена Телiга органiзовує Спiлку українських письменникiв, вiдкриває пункт харчування для своїх соратникiв, спiвпрацює з редакцiєю Українського слова Iвана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявськiй вулицi, видає тижневик лiтератури i мистецтва "Лiтаври".

Невідомі листи 
Олени Теліги У своєму останньому листi вона напише: "...ми йшли вчора ввечерi коло заснiженого унiверситету, самi бiлi i замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного примiщення Спiлки до холодного дому... Але за цим снiгом i вiтрами вiдчувається вже яскраве сонце i зелена весна".

Зi слiв очевидцiв дiзнаeмось, що жила О.Телiга в Києвi "в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсi. Вiкна з усiх кiмнат виходили на подвiр'я. Господинею була похилого вiку бабуся... На двох стiнах - суцiльнi картини, портрети й iкони. Дуже багато словникiв - українських, росiйських, чеських..."

Пiсля арешту редакцiї "Українського слова" О.Телiга не брала до уваги постанов нiмецькоi влади. Iгнорувала вказiвки нiмцiв зухвало i принципово. На що сподiвалася вона? "Лiтаври" заборонили, 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзi її попереджали, що гестапо готує засiдку на вул. Трьохсвятительськiй, де розмiщувалася Спiлка. Але вона знала на що iде, тiкати не збиралася. У приватнiй розмовi з М.Михалевичем вперто пiдкреслила : "Ще раз iз Києва на емiграцiю не поїду! Не можу..."

Проект памятника Олены Телиги Це був її свiдомий вибiр, це був її шлях, який вона гiдно пройшла до останнього подиху. Олена пiшла на стовiдсоткову загибель, з нею пiшов i її Михайло. Пiд час арешту вiн назвався письменником, щоб бути разом з нею. У київському гестапо О.Телiга перебувала у камерi N34. Тодi ж вiдбулася її зустрiч iз сестрою Лесi Українки, з якою обмовились кiлькома фразами. На сiрiм гестапiвськiм мурi залишила вона свiй останнiй автограф: вгорi намальовано тризуб i напис: "Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга". За даними iсторикiв, 22 лютого 1942 р. українська письменниця-патрiотка наклала на себе руки, і тіло її було скинуто в Дніпро, разом з розстріляними чоловiком та соратниками.

Нiби передчуваючи долю, колись вона пророче написала:

    I в павутиннi перехресних барв,
    Я палко мрiю до самого рання,
    Щоб Бог зiслав менi найбiльший дар:
    Гарячу смерть, не зимне умирання.

Сергiй КАРАМАШ

За публiкацiями в газетi "Київ Шевченкiвський", серпень 1997 р.

Дуже мало ми знаємо про неї, випiрнувши з тих рокiв, коли пiд темною завiсою вiд народу приховувалося багато iмен його героїв. Почитаємо ж, що писали про неї тi, хто її знав добре. Звернемося до збiрника "Олена Телiга" виданого 1977 року Українським Золотим Хрестом в Америцi, а 1992 року перевиданого видавництвом ім. О. Теліги фундацiї iм. О. Ольжича (+).

"Вона стала одною з чи не найбiльших постатей, якi започаткували нову добу в життi українського народу. Пiсля Лесi Українки Олена Телiга найбiльша жiноча постать в українськiй лiтературi. Своiм творчим життям i героїчною смертю вона стала новим символом невмирущостi українськоi нацiї.

Як тип нової жiнки-героїнi, вона не замкнулася у рамки великої поетеси, але рiвночасно зi своєю творчiстю, стала в ряди українського полiтично-революцiйного руху, програмою якого була боротьба за повну свободу українськоi нацiї. Олена Телiга була i згинула як дiйсний революцiонер в рядах Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв"

Iз вступного слова до збiрки "Олена Телiга"

Маючи можливiсть рятувати своє життя, вона свiдомо пiшла смертi назустрiч, добровiльно вибрала шлях на Голгофу... Чи ж оцiнила українська громадськiсть всю велич цiєї добровiльної жертви? Чи усвiдомила, кого втратила морозної лютневої ночi 1942 року? Чи знаємо, хто зник назавжди в самому розквiтi сил i таланту?

Олена Звичайна, "Гаряча смерть"

"Перед роками, не знаючи особисто Олени Телiги i натрапляючи на її поезiї, я, зацiкавлена, запитала раз одного знайомого: хто Телiга? Мiй знайомий, який нiби належав до елiти i вважав себе знавцем лiтератури, вiдповiв :
- Як вам сказати? Провiнцiяльна панночка, закохана в берiзки...
Бачучи моe здивування i недовiр'я, додав:
- Ну, вона не вiд того, щоб не пiддаватись дiянню добрих впливiв... 100 років з дня народження Олени Теліги
Обурююче!
Я запитала знайому письменницю:
- Хто Телiга?
Менi вiдповiли:
- Досить амбiтна особа. Iнодi уявляє себе пiфieю. В її поезii можна прослiдити впливи... - далi я нарочито не дочула.
Я запитала юнакiв-революцiонерiв:
- Хто Олена Телiга?
I вони в один голос вiдповiли:
- Вона прекрасна!"

Це пише Оксана Лятуринська у статтi "Поезiї Олени Телiги". А далi вже її власне враження: "Люблю в нiй животворчiсть, чиннiсть, вiдвагу, щедрiсть. Жити, жити й не мiняти життя за мiдяки. Роздавати усмiхи, розсипати усмiхи, розсипати перли. Як крилата Нiке, поривати за собою...
Це не пустi слова, iй були вiдкритi iстини, що й тепер не даються до сприймання многим. Це штовхало пливти "крiзь темнi води й полум'янi межi".

"Чи дiйсно вже немає цiєї барвистої постатi, великої доньки свого народу, й передусiм - великої поетки, яка свою поезiю органiчно пов'язала з чинною боротьбою за долю свого народу й умiла, як мало з її сучасникiв, в поезiї не зрадити революцiю, а в революцiї - поезiю; її поетичне слово не лише вело iнших, але й вело її несхибними дорогами аж до самої смерти."

Iрина Падох, "Остання постанова Олени Телiги"

"Оригiнальна в образах та iдеях, цiлiсна як рiдко хто iнший, елегантна у формi своiх вiршiв, елегантна у своiй статурi "прудконогої Дiяни" ("кругом панi" - казав Шевченко), горда в наставленнi до життя, вона лишила нам взiр справжньої панськоi поезiї в найкращiм значеннi слова, поезiї, позбавленої всього вульгарного, простацького. З'явилася вона, спалахнула i згорiла на тяжкiм та сiрiм, потiм криваво-червонiм небi вiйни й революцiї, неначе блискуча звiзда, лишаючи, хоч згасла фiзично, яскраве свiтло по собi, яке палахкотiтиме нащадкам."

Дмитро Донцов, "Поетка вогненних меж"

"Розумна, палка, невтомний борець за свободу України i украiнського слова, талановита поетка, вона мала велику особисту привабливiсть й чисто жiночий чар. ...У нiй бачили нову Лесю Українку. Скромна, дуже проста в поведiнцi, дуже товариська, вона легко здобувала симпатiю."

Н. Павлова, "Невтомний борець за свободу України"

Пам'ятник Олені Телізі у КПІ