Мій сайт - один з перших у світі, присвячених українській культурі
Близько 20 років тому, цей сайт був задуманий як трамплін і навіть міні-енциклопедія щойно народженого українського Інтернету.
Тоді ще не було навіть теперішніх не вельми досконалих машинного перекладу та Вікіпедії.
Тодішні пошукові системи були примітивні, а канали зв'язку повільні й ненадійні.
Я ходив по редакціях і видавництвах, чіплявся до журналістів, з пропозиціями публікувати щось корисне у Всесвітній мережі.
Проте надто часто нашим діячам культури було ніколи думати про майбутнє.
З тих пір ситуація дуже змінилася, і вже багато років я цей сайт занедбав. Відтак, він перетворюється на безладне звалище спогадів.
Деякі з них продовжили життя в інших місцях та формах,
деяких я соромлюсь, але поки що рука не піднімається спалити.
Більшість посилань з сайту лиш нагадують про колишні цікавинки.
Якщо треба, то іноді можна їх оновити з допомогою всезнаючого Google, або
Інтернет-архіву.
А тапер трохи історії. У 2005-2019 роках я викладав в
Університеті розвитку людини "Україна".
Намагаюсь залучати студентів до творчості, і сам багато працюю.
Додаю корисні посилання на цікаві ресурси в
FaceBook, поповнюю фотоальбоми і
колекцію публікацій.
Мандрую мальовничими Київщиною, Тернопіллям і Карпатами, по вихідних
запрошую в дорогу всіх хороших людей.
Давно популяризував ідею керування комп'ютером з допомогою
біотокового маніпулятора замість мишки та клавіатури.
Кажуть, моя мрія близька до втілення.
Влітку 2005 р. започаткував нові теми: Здорове життя,
Наші Карпати,
Леонід Глібов.
Маніакально захопився перекладом: не можу утриматись, щоб не "вилікувати від російської мови" деякі свої улюблені тексти.
Створив кілька компакт-дисків: про різні науки, про свої туриські мандрівки
та про народну художницю Катерину Білокур (його не гріх було б видати, хоч невеличким тиражем).
Восени 2003 року почав нову цікаву роботу в любому Києві -
в Інституті журналістики рідного
Університету ім.Тараса Шевченка.
На жаль, довелось звідти з постійної роботи піти, бо від мене вимагали пожертвувати душевним спокоєм заради суєтних академічних регалій.
Я віддав перевагу волі, як заповідано славетним батьковим земляком Григорієм Сковородою.
З квітня 2003 року я покинув працю в
Чорнобилі.
До цього переломного життєвого етапу мої дорогі донька і сестра подарували мені домашній комп!
З тих пір не маю спокою ні вдень, ні вночі.
Наприкінці 2002 року син подарував мені омріяну іграшку: малесенький (розміром як візитівка, вагою 40 г) електронний фотоапарат Mustek GSmart MINI, хоч і дуже дешевий, всього за 50$, і матриця всього на 0.3 Мпікс.
Відтак, мої фотоновини стали поповнюватися частіше.
По змозі, відгукуюсь на виклики часу:
Битви за рідну землю - до 60-ліття визволення України.
З осені 2001 р. нарешті започаткував кілька сторінок, присвячених нашому рідному місту Києву,
Бабиному яру,
а також Добрині - одному із засновників Русі (несподівано, вони виявились пов'язані).
Верстаю також саморобні брошури, присвячені тим же темам, що й сайт.
З весни 2000 р. протягом трьох років супроводжував сайт Чорнобильської зони.
У лютому 1999 р., готуючись до надзвичайно загрозливої весняної повенi, зiбрав метео-картографiчну колекцiю
Глобус України.
Тим часом
мої колеги виконали
унiкальну роботу - моделювання паводка по цифровiй картi рельєфу, з уточненням за космiчними знiмками.
У 1998-2002 рр. створив сайти відомого громадського діяча
Миколи Плав'юка та
київського Мiського центру медичної статистики (нині не діють).
Поступово додав сторiнки, присвяченi: поетесi
Оленi Телiзi,
публіцисту
Вiктору Суворову,
мореплавцю
Юрiю Лисянському,
художнику
Георгiю Малакову.
Дуже хотів зробити сторінку про чудових київських карикатуристів та мультиплікаторів, але вони щось не поспішають на мої заклики.
У травнi 1998 р.
мій сайт стартував першими у світовому Інтернетi сторiнками, присвяченими 200-лiттю
Української Енеїди та славетному всесвiтньо-вiдомому польському фантасту
Станіславу Лему;
я йшов до цього життєвого етапу десь року з 1965-го. Цьому сприяв колектив
Iнфоцентру Чорнобиль, сайт якого був одним з перших в УкрНет.
Чимало з моїх тодішніх колег знайшли собi гарну роботу на Заході.
Перша моя мережна публiкацiя, ще аж 1997 року -
малюнок вишивки.
Саме тієї, що трохи нижче. В дитинствi я вишивав хрестиком, і вважаю що саме вишивкою мають бути оздобленi публiкацiї про Україну.
В 1997 році про наші країну і культуру в світовому інформаційному просторі майже нічого не було відомо,
і мені це здалось образливим викликом.
Через 3 роки я так само взявся оприлюднити власне розуміння Києва.
| 
