Коли виник Київ? На Київщині люди жили споконвіків. У всякому випадку, за 4 тис.років до н.е. на цих землях процвітала передова на той час Трипільська культура. В останньому тисячолітті до нової ери тут панували славетні скіфи, що далеко не всі були легковажними кочівниками. А от перше тисячоліття нової ери офіційною наукою сором'язливо замовчується. Дійсно, у Північному Причорномор'ї в ці часи виникають і занепадають докладно документовані грецькі колонії. А от зарубинецько-корчуватська археологічна культура опинилась у тіні, хоча саме її часи залишили нам грандіозну оборонну систему Змієвих валів, що на південному заході змикається з аналогічною системою Траянових валів. В останні роки на території Західної України, зокрема у Кам'янці Подільському, знаходять все більше слідів впливу Римської імперії; але ж саме Київ є найбільшим в Україні місцезнаходженням давньоримських монет І-го тисячоліття. За суто формальними, просто-таки анекдотичними ознаками, що цілком гармоніювали з духом брежнєвського часу, у 1982 році Києву було брутально призначено півторатисячолітній вік. Схоже на призовний медичний огляд, коли сивого ветерана записують придатним до стройової служби. Як про людське око, обгрунтовано це було приблизно так: У найдавніших руських літописах надто мало документальних свідчень про часи, що передували княжій Русі. (Зате широко відомо, що в ІХ ст. варязькі загарбники, а пізніше їх наступники, привласнюючи спадки переможених попередників, старанно нищили й ревізували тодішні нечисленні архіви. До того ж, хрещення Русі було не лише зміною обрядовості, але й зміною писемності). Розквіту і славі Русі передували кілька століть занепаду, який супроводжувався зміною як культури, так і етнічного складу населення. (Правда, те саме відбулось і після розрому Русі монголо-татарами близько 1240 р., та і ХХ ст. дало нам ряд подібних зразків). А головним, для всіх очевидним, аргументом було: не відривати історію Київщини від офіційно затверджених родоводів північно-східних сусідів - значно молодших, зате сильніших і багатших. Саме вони вітають дивне титулування Києва "матір'ю міст руських", яке виразно перегукується з розповсюдженим матюком, можливо ще золотоординського походження. Чому в назві сайту я вжив саме термін 1000-ліття? Найповажнішим аргументом є загальновизна дата хрещення Русі. Масово і офіційно започатковане у Києві, прийняття християнства знаменувало державну орієнтацію на візантійсько-римський політичний спадок. В ту ж епоху в Києві поширилось також масове видання рукописних книг, традиція якого, майже не перериваючись, дійшла до наших днів. Кругле дзвінке число 1000 зручне для запам'ятовування представниками інших культур, яким Україна досі здається бунтівною провінцією Росії, на зразок Північної Ірландії чи Курдистану. Чи може все-таки більш удачливого Тайваню? Але ж і США колись були бунтівною колонією!

Щодо прабатьківщини слов'ян. Начало времён. История Замковой горы. Замкова гора. По следам Добрыни. Історичні містифікації. Археология Украины. Суперечки з норманістами. Л.Залізняк. Київська Русь - перша українська держава. Б.Рыбаков. Кто основал Киев. П.Толочко. Міф про хозаро-іудейське заснування Києва. Спорные вопросы ранней истории Киевской Руси. Демография древнего Киева. Л.Залізняк. Етнічні процеси в Київській Русі та походження білорусів і росіян. Г.Івакін, С.Климовський. Проблеми охорони археологічних пам'яток Києва. В.Янович. Сліди древньої історії на карті Києва. С.Пятигорский. Киев - город эпохи великого переселения народов. Походження назви Русь Нариси історії України - дві книги. З історії України. Колекція посилань. Г. Вернадский. Образование Киевской Руси. Мурад Аджі. Європа, тюрки, Великий Степ. (+)

Майя ОРЕЛ Україна молода, субота 17 листопада 2001 року, стор.5 Київ старший за Ісуса Христа? За лаштунками легенди Здавалося б, ще з часів Нестора-літописця ми всі добре знаємо, "откуда єсть пошла русская земля и кто в Києве нача первее княжети". Недарма ж споруджено в столиці пам'ятник Кию, Щеку, Хориву і сестрі їхній Либіді. А за великим рахунком, що ми знаємо про них? І наскільки відповідає дійсності та інформація, яку викладено у стандартному шкільному підручнику історії? Приміром, що означають імена легендарних князів, яких немає у жодних "святцях" - ні язичницьких, ні християнських? Починаючи з Нестора-літописця, на ці запитання відповідали безліч разів - і дотепер. Пропонуємо вашій увазі одну з найновіших версій, що викладена у монографії "Загадки нашої древньої історії". Її автор, Віктор Янович, член науково-пошукового клубу "Таємниці Києва", двадцять років вивчав нашу долітописну історію. Сьогодні його книга готується до друку. м	1 Кий - зовсім не княже ім'я Традиційно вважається, що свою назву столиця України отримала від імені старшого з легендарних братів - Кия. Однак у західнослов'янських землях є дуже багато населених пунктів з подібною назвою. У Польщі, приміром, є кілька сіл з назвою Києво. Є в Польщі і Києвиця, Києвська Воля, Киї, Кияни; Києв є в Моравії і в Угорщині, Кий - у сербській Лужиці. Невже ж усі ці поселення заснував якийсь один Кий? А може, ці села й міста названо давньоукраїнськими колоністами на честь свого стольного града? Віктору Яновичу видалося більш правдоподібним інше трактування: можливо, назва "Київ" відображала якусь специфічну особливість чи функцію цих поселень? Приміром, на наших землях споконвіку відомий спосіб переправи через річку на човнах і плотах, коли замість весел використовується довга загострена палиця, якою відштовхуються від дна, - кий. І сам цей спосіб переправи одержав назву "киювання". До того ж, версія про походження назви міста Києва від "Києва перевоза" знаходить своє підтвердження і в "Повісті времєнних літ", в якій Кия названо перевізником. Ще один цікавий факт. За Геродотом, перський цар Дарій, переправляючи свою армію через Дунай (700 тисяч чоловік!), наказав поставити борт до борту кораблі і перекрити їх колодами. По такому імпровізованому мосту могли проходити важкі обози. На думку Віктора Яновича, Київ перевіз будувався за таким же принципом, однак як стаціонарний, а значить, човни потрібно було фіксувати на відповідному місці. Це і робили, прив'язуючи їх до паль - забитих у дно київ (кілків). Такий самий перевіз існував у Києві і в XVII ст.: забиті в річку киї дуже добре видно на карті-схемі тих часів. Завдяки перевозу місто стало центром контролю за торговими шляхами із варяг у греки, зі Сходу на Захід. У ньому з'явилися факторії купців, склади, торги, фортеця і військова дружина для захисту всього хазяйства і для митних поборів. За логікою речей, людей, котрі працювали на перевозі, могли називати киянами, а його хазяїну могли дати прізвисько Кий. Ще на початку XIX століття було висунуто версію, що початком Києва був саме перевіз. Її не потрудилися ні підтвердити, ні спростувати; від неї просто відмахнулися. м	2 Скільки ж років Києву? У XIX столітті під час будівельних робіт у Києві було знайдено тисячі римських монет, датованих II століттям до н. е. - IV ст. н. е. Саме через це академік Рибаков стверджував, що на місці Києва свого часу вели широкий торг, а значить поселення було відомим у Європі. До того ж на території сучасного Києва - між Печерськом і Оболонню - свого часу було знайдено залишки чотирнадцяти поселень так званої зарубинецької культури, а швидше - 14 "мікрорайонів" одного міста, котре в пору свого розквіту у III-IV столітті нашої ери набагато перевищувало Київ часів Володимира-Ярослава за територією. Ці два факти наштовхнули Віктора Яновича на просту думку: а чи не можна знайти місто, котре відоме нам сьогодні як Київ, на древніх географічних картах? Приміром, серед тих шести міст, котрі, за даними давньогрецького географа II століття Клавдія Птолемея, стояли вздовж ріки Борисфен. Так от, Віктор Янович з'ясував, що на широті Києва у Птолемея значиться місто Амадока. Запишалося довести, що розрахунки грека були вірними і що Амадока - це таки Київ. Не будемо обтяжувати читача зайвими подробицями. Зауважимо тільки: якщо з географічною довготою елліни таки плуталися, то широту вони вміли вимірювати з високою точністю, адже знали, приміром, такий прилад, як астролябія. До того ж за птолемеївськими координатами археологи знайшли усі давні поселення вздовж Борисфена. Після аналізу усіх географо-археологічних фактів дослідник дійшов висновку, що перша згадка про Амадоку датується аж серединою першого століття до нової ери. Паралельно з ним Амадокою займався інший дослідник - Іван Білик. Він зробив теж дуже просту річ: зазирнув у словник давньогрецької мови. І з'ясував, що "амадока" означає зчеплені разом колоди, тобто пліт або настил із колод. Виходячи з цього, Віктор Янович вважає, що назва Амадока є елементарною давньогрецькою калькою зі слов'янської назви Київ. А значить, столиці нашій - понад дві тисячі років. Віктор Сергійович спробував навіть реконструювати долю Києва перевозу, якого за так званої княжої доби вже не було. Ось його версія: місто з його перевозом заважало північним сусідам вільно сполучатися з "греками". Недарма ж варяги називали Київ "чудищем на Дніпрі". Відомо, що за часів Аскольда перевіз ще існував: недарма ж білі угри, переселяючись у 837 році в Панонію, просили в Аскольда дозволу ним скористатися: зі своїми величезними обозами і стадами вони не могли переправитися через Дніпро будь-де. Переправа цілого народу зайняла багато часу, угри стояли під Києвом табором, і саме через це одне зі столичних урочищ і досі називається Угорським. Однак у 882 році Олег з дружиною припливли до Києва і вбили Аскольда. Після того Олег ліквідував ненависний варягам перевіз, а гроші для міста починає діставати зовсім не чесною торгівлею і митом: він просто накладає данину на сусідні племена. н
3 Не просто брати - партнери по бізнесу Як значиться у Нестора-літописця, Кий, Щек і Хорив були полянами, главами родів. Вони збудували для себе фортецю, однак не підкорювали і не витісняли місцеве населення. Така поведінка, на думку Віктора Яновича, більше нагадує купецьку, аніж княжу. І якщо вже з'ясувалося, що ім'я Кий - прізвисько, пов'язане з професійною діяльністю, то чи не є імена Щек і Хорив такими ж прізвиськами? Геродот писав, що у Скіфії, територія якої приблизно збігається з територією нинішньої України, немає доріг і що в степу ідуть, куди заманеться, а в лісі користуються ріками. Амадока-Київ стояв якраз посеред лісу на березі ріки, і товари до нього надходили саме водними шляхами. В той долітописний час легкі міцні судна будували із липової кори (недарма пізніше вантажні кораблі називалися корветами). А людей, які виготовляли ці легкі судна, могли називати корватами (хорватами), їхнього ж старшину, керівника - Коривом (Хоривом), гору ж, на якій він "сидів" - Хоревицею. Визначає дослідник і місцезнаходження Хоревиці - це нинішня Корчуватська гора. І справа не лише у співзвучності назв, адже гора ця знаходиться поблизу гирла ріки Либідь, де в першому тисячолітті містилася корабельна верф і фортеця, про яку згадував ще Костянтин Багрянородний. А поруч з Корчуватим знаходиться Китаїв - від "китава", що означає місце, обгороджене стіною, тобто фортеця (залишки якихось валів та курганів на Корчуватому збереглись донині, а в ХІХ ст. тут також розташувався Лисогорський бастіон Київської фортеці В.Лисенко). На думку Віктора Яновича, крім київської бази, хорвати мали й інші і, можливо, з ними можна пов'язати місто Коростишів і місцину Корбутівка, що на Тетереві, місто Коростень на річці Уж, Корсунь на Росі, і навіть - острів Хортицю. А що ж Щек? На його долю дослідник залишає організацію сухопутної торгівлі, пішої. Піших торговців могли називати пшехами, а їхнього старшину - Пшехом. Ім'я Пшех співзвучне із Щек, а також із Чех. На думку Віктора Яновича, це не може бути випадковістю: в чеських горах піші комунікації були головними, якщо не єдиними. Цікаве й інше: від київської гори Щекавиці через Дорогожичі простягався шлях (через сучасні Житомир і Львів) на захід - в Польщу, Чехію, Словаччину. Отож з братами більш-менш ясно: вони були партнерами по сімейному бізнесу. А от сестра Либідь: хто вона, чи була взагалі? Віктор Янович вважає, що слід цієї жінки потрібно шукати зовсім не в сімейних хроніках хазяїв Києвого перевозу. Дослідник відсилає читачів у IV століття, у гості до готського короля Германариха. У відомій готській хроніці від Іордана розповідається, що жінка із народу росомонів на ймення Сунільда втекла від свого чоловіка. За це король наказав прив'язати її до хвостів диких коней, аби розірвати. Однак брати Сунільди Сар і Аммій вирішили помститися Германариху і вбили його. Сунільда в перекладі означає "лебідь". А імена братів відповідають назвам подніпровських міст, вказаних Птолемеєм - Амадока і Сар. м	4 Скіфи добре знали Кия Знову ж таки не будемо наводити увесь логічний ряд, яким користувався дослідник. Зупинимося лише на висновках. Отож є усі підстави стверджувати, що першими торговцями в Подніпров'ї були легендарні предки скіфів Тарчитай і його сини Колоксай, Арпоксай і Липоксай. Якщо проаналізувати імена синів на основі слов'янської та індоєвропейської етимології, вийде, що займалися хлопці тими ж справами, що і Кий з Щеком і Хоривом! Приміром, ім'я кожного з братів закінчується на -ксай, що в перекладі з перської означає "глава, володар" (можливо, той, хто належить до арійської касти правителів - кшатріїв). Далі: слов'янські слова "Кий" і "кол" - синоніми. Отож саме Колоксай міг бути власником Києва перевоза. За легендою, від Колоксая пішли паралати. Слово "пара" в давньоперській мові означає "над чимось" (приміром, парасолька). Словом "лати" називають покриття чого-небудь (латка на одязі, військові лати, латаття на воді). Отож паралати може означати настил із колод або людей, котрі ці настили будують. Тобто те ж саме, що й "кияни". Від Арпоксая за скіфською легендою пішли катіари, що перевозили товари на возах, і траспії, котрі носили їх на власних плечах. Отож чи не споріднена їхня назва з пшехами, а ім'я Арпоксай - зі Щеком? Ще одна цікавинка: Нестор-літописець серед інших народів називає лібів. Сакалібами араби називали купців-русів, котрі доставляли свої товари на човнах. Саками індуси і іранці називали усіх скіфів. Чом би не зробити висновок, що сакаліби-руси - це нащадки скіфа Липоксая, котрі займалися доставкою товарів по воді. Можливо, саме вони заснували міста Липецьк, Липовац, Липяни, Липно, Лиепая. ...А згодом нащадки Арпоксая, торгуючи худобою, зайнялися і кочовим скотарством. Нащадки Липоксая осіли вздовж головних водних шляхів Борисфена і стали не лише торгувати, а й виробляти товари для продажу. А нащадки Колоксая - паралати, що вважали свій рід царським, стали воїнами і жили за рахунок данини. Такими їх і бачив Геродот, відвідавши і описавши їхню країну в V столітті до нашої ери. м	5 Кия поховано в Константинополі? У Густинському літописі, як і у Нестора-літописця, зазначається, що "пря" на нашій землі почалася саме після смерті Кия, час правління котрого так і залишився невідомим: "Не можем знати, в кая времена и лета княжаши сей Кий и колико лет княжи, и какова дела и строения и брани его быша, или кто по нем княжаши, имеяше ли сына, или не, и колико лет по нем премину до великого князя Рурика". З історичних джерел про легендарного Кия відомо, що візантійський імператор приймав його у своїй столиці з великими почестями і дозволив побудувати на Дунаї містечко Києвець. Ймовірно, імператор хотів мати зручний підконтрольний візантійцям перевіз, котрий дозволив би вести торгівлю зі слов'янами-варварами і перешкоджав би одночасно їхнім набігам. Кий був слов'янином, отож у його підтримці імператор був зацікавлений. Досліджуючи візантійські хроніки, академік Рибаков знайшов сліди легендарного Кия в середині VI століття: один з воїнів імператора зі слов'янським (антським) ім'ям Хільбудій був відправлений на Дунай для захисту північних кордонів імперії. До того ж, археологи знайшли під Константинополем надгробну плиту з написом "Хільбудій син Самбатаса", датовану 559 роком. Якщо згадати, що фортеця Самбатас, згідно з тими ж візантійськими хроніками, була розташована на території Києва, виходить, що Хільбудій був киянином. До того ж, саме у фортеці Самбатас організовувалися торгові каравани до греків, а сама назва фортеці в перекладі з готської означає "збір човнів". Отож усі перераховані джерела, на думку Віктора Яновича, підтверджують його припущення, що столиця наша з давніх-давен була відома в Європі саме як торговий центр, важливий стратегічний перевіз, місце організації торгових експедицій. І що назву свою одержала вона саме через свій перевіз, так само виникло і прізвисько власника перевозу, і усіх власників називали однаково - Кий, Колоксай, Хільбудій (Кіл-Кійбудій), і що легенди, як завжди буває в таких випадках, об'єднали в одній особі риси кількох Київ, а в одному житті - події, що сталися з кількома власниками Києвого перевозу * * * За словами Віктора Яновича, його колеги, хоч і вважають викладені ним версії цікавими і багатообіцяючими, однак пророкують виникнення численних дискусій і опонентів. Що ж, тим краще для істини. А зрештою, що таке історія, як не версії, чия об'єктивність видається аргументовано для більшості? А більшість, як відомо, починається з упевненості одного. l Видатний мовознавець Костянтин Тищенко вказує, що на великій євроазійській території з прадавніх часів фінським словом "Київ" позначувано панівні над довколишньою місцевістю височини, пагорби, гори. Найяскравіший приклад - одна з центральноазійських гірських систем, відома останні кілька сот років як Кузнецький Алатау. Втім, назва ця вигадана за вказівкою одної з імператриць, яку нажахала прадавня історична назва: "Київські гори". Отже, вказано було історію перемінити "во избежание брожения умов"!

Бесплатный обмен рекламой - Украинская баннерная сеть